— Його? Не думаю, але ось мене…
Вона зітхнула.
— Вас звати Марі-Поль? — спитав Жан-Луї.
— Здається, так мене називають, і я відгукуюсь на це ймення, але… — вона трохи помовчала й повела далі: — але хоч вірте, хоч ні… Я народилася передчасно в рідному селі матері, де вона гостювала. Баба-повитуха, свідки й секретар мерії, — напевне, зайшовши в змову, — записали мене всупереч материній волі Поліна-Марі. Ото відтоді я відмовляюся відповідати на це ім'я. Мати хотіла, щоб я була Марі-Поль, я й лишаюся для всіх Марі-Поль… Це все ж не так претензійно, як, скажімо, Марі-Шанталь.
— Марі-Шанталь — так звуть мою кішку.
— Ой, пробач! Я ненавмисно. Гарне ім'я, але тільки для кішки, — дівчина всміхнулась. — Але ж треба розуміти, що всі не можуть бути собаками чи кішками.
Жанові-Луї не терпілося дещо вточнити.
— Тепер я готовий до всього. Ваше прізвище…
Але вона не дала йому докінчити.
— Мій дід по матері, як і всі його предки, називався Андре. Андре — трохи грубувате прізвище. З другого боку, мій дід по татові звався Дюваль. Це прізвище дуже поширене. Мої тато й мама вирішили записати кількох своїх дочок Дюваль-Андре. У майбутньому можна було б писати трьома словами з маленьким «д», що дало б: дю Валь-Андре. Але, на жаль, у мене немає рідного брата. Є тільки брат у перших з боку матері, прізвище його — Андре, звуть — Жорж.
— Якщо я добре розумію, — не вгавав Жан-Луї, — у ваших документах записано: Дюваль Поліна-Марі.
— Від вас нічого не втаїш.
Тоді здивовано вигукнула:
— А звідки ви знаєте?
Жакліна хотіла була щось сказати, та Жан-Луї випередив її:
— Ви ж самі увільнили нас від зайвих розпитів, навпростець сказавши, що… ім'я ваше — Поліна-Марі, а не Марі-Поль.
— О, спасибі за відвертість.
— Та це ще не все. З вашим моторолером минулої ночі стався нещасний випадок.
— З моторолером? Хто вам сказав?
— Ви ж самі. Я не жартую.
— Мій моторолер справді став співучасником однієї пригоди. Проте він не потрапляв ні в яку аварію.
Жан-Луї зауважив, що цього разу вона говорить серйозно. Ледь помітно кивнув Жакліні, щоб вона притримала язика.
— Слухаючи тебе, я, здається, стала дещо розуміти, — проказала Жакліна.
— Та й те, що зі мною сталося, я не можу розглядати як нещасний випадок…
— Розкажи ж, що скоїлося.
— З умовою, що ви не перебиватимете. Тож слухайте. Я поверталася з Піренеїв… Смієтесь?.. Я могла б сказати, що їхала з Альп, якщо хочете. Однак це була б неправда.
— Авжеж, ви поверталися з Піренеїв…
— Отож, з Піренеїв. Одне слово, їхала до Парижа й накинула гак, щоб завітати до однієї подруги в Персаку… Дуже доброї моєї подруги… А втім, ви обоє її знаєте… Та не хотіла приїхати до неї ввечері, ось чому вирішила заночувати тут, у «Гранд-отель дю Міді». Повечерявши, пішла в кіно. Про фільм розповідати вам не варто. Досить сказати, що йшла туди пішки й верталася також пішки. Підійшовши до готелю, я раптом помітила якогось типа, що длубався біля мого моторолера. Я зразу кинулась до нього, але він уже запустив мотор. Хоч я підходила до нього ззаду, однаково він помітив мене й натис педаль, щоб утікати. Я хотіла вхопити його. Та він навідліг ударив рукою мене в обличчя, колесо наїхало мені на ногу, педаль розпорола холошу й трохи обдерла ногу. Я втратила рівновагу й упала лівим плечем на землю, подряпала собі лоба. Готельний сторож викликав лікаря. Той зразу прибіг. Сьогодні вранці він знову перев'язав мені голову й дозволив добиратися додому. Вчора ввечері, коли я чекала на лікаря, зателефонувала до жандармерії. У своїй сумочці я забула документи й гроші — тридцять п'ять тисяч франків. Та поки що нічого не вдалося з'ясувати. Тепер ви знаєте, яка пригода сталася зі мною.
— Принаймні не більше за вас. Якщо у вас немає грошей..:
— Спасибі, один день переб'юся. Чи не маєте цигарки?.. Дякую. Я вже зателефонувала батькові.
— А що з вашим братом? — спитав Жан-Луї.
— З братом? Яким?
— Братом у перших, Жоржем Андре?
— А ви його знаєте? Чому ви питаєте про нього?
— Особисто ні. Але його прізвище в ваших устах вразило мене.
— Чому? — здивувалася вона.
Цього разу відповіла Жакліна, якось вимушено:
— Я так зрозуміла, нібито він теж їхав з тобою.
— Та що ти! Жорж зараз у війську, на щастя. Правда, на тому тижні приїздив у відпустку, гостював у моєї тітки, що мешкає у Вандеї. Але не бачу в цьому ніякого зв'язку з моєю мандрівкою. Ви щось знаєте?
Вони мовчали.
— Чому не відповідаєте, що за ґедзь укусив вас?
— Скажу вам лише, — поволеньки мовив Жан-Луї, — що вчора тут з'явився якийсь Жорж Андре.