Одначе пан Маршан не дав прочитати листа Агаті Каз, бо в ньому згадувалося про пана Парана.
— А ви не вважаєте, пане Маршане, що не слід чекати суботи? Не знаю, але мені видається, що навіть сьогодні б…
— Він пише — в суботу або в неділю, — переконував Агату Каз пан Маршан. — Напевне, має на це якісь підстави. Крім того, вам же відомо, що вони й самі вернуться до Персака аж у суботу.
— А що, коли їхній план, який вони уклали… без нас… таїть у собі небезпеку?.. Адже про це вони нічого не згадують, чи не так?
Жорж Маршан ледь посміхнувся, намагаючись підбадьорити гостю.
— Можу запевнити вас, що в такому разі вони б мене викликали раніше.
— Безперечно, ви діятимете саме так, як написав Жан-Луї?
— Очевидно, так.
— А якщо буде пізно? Ви, здається, сказали, що вони мають намір у суботу піти в рішучий наступ?
— Або ж у неділю. Кажу ж вам, що в суботу вранці вони тільки вертаються до Персака.
— Отже, ви впевнені, в суботу вранці.
— Зрозумійте, пані Каз, я сказав вам усе, що знаю. Завтра ввечері Жан-Луї телефонуватиме мені. Коли ваша ласка, приходьте…
— Гаразд.
— Запрошую вас поїхати разом з нами до Персака. Ви ж бо теж цікавитеся, що воно буде, чи не так?
— Ви майже вгадали.
— Моя дружина також поїде. Тож приходьте. Виїздимо в суботу вдосвіта.
У розмову втрутилася господиня.
— Приходьте завтра ввечері. Переночуєте в нас, і разом поїдемо.
— Не знаю, як дякувати вам. Ви такі ласкаві. Дуже радо погодилася б. Але ж розумієте, завтра — двадцять трете серпня. Моя давня подруга, що мешкає в Манд-ля-Жолі, запросила мене на цей день у гості до себе. Не можу відмовитися, — і вже зовсім бадьоро додала: — Але, знаючи, що ви поїхали туди, гостюватиму спокійно. Певна, що все буде добре.
Жорж Маршан не приховував подиву. Мовчки глипнув на цілком незворушну фізіономію Агати Каз, зиркнув на дружину, що почервоніла, і, всміхаючись, сказав:
— Як собі хочете. Кажете, в Манд?.. Однак, якщо передумаєте, приходьте завтра. Повечеряєте з нами, переночуєте в нас… Одне слово, для вас знайдеться місце в моєму авто.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
— Ну, Марі-Поль, як ваш моторолер? Що сказав Дардель?
Жакліна й Жан-Луї зустріли Марі-Поль на автобусній станції й разом з нею попрямували до готелю.
— І не згадуйте про нього! Гроші й папери віддали, а моторолера й не бачила. Про Дарделів зараз розповім.
— Ні, спершу про моторолер, що з ним?
— На нього накладено арешт. Не хочуть віддати, Кажуть, затримали для перевірки…
— Чи справді ваш?
— Не вгадали. Здається, підозрюють, що це не випадкова пригода на шляху. Кажу те, що чула. Спасибі.
Вона взяла сигарету з пачки, що подав їй Жан-Луї. Жакліна закурила теж. Юнак погасив недокурка об пачку й крадькома перезирнувся з Жакліною. Всі троє йшли мовчки.
— Ви не вірите? — несподівано запитала Марі-Поль.
— У що?
— Не вдавайте з себе невинних. Все про ту ж пригоду говорю.
— Відверто кажучи, Марі-Поль, не вірю. Коли ви розумієте слово «невинний» фігурально, я схвалюю його, але якщо…
— Годі-бо, не будемо сваритися… Я маю дещо розповісти про Роз-Марі Дардель. До речі, ви мені й не сказали, що в неї є сестра Марі-Роз Клеман, а в тієї в готелі дуже смачно годують.
Дійшли до готелю. Жан-Луї запропонував зайти до одного з трьох номерів і там спокійно побесідувати. Вирішили піти до Марі-Поль.
— Роз-Марі Дардель каже, що в Персаку провадиться розслідування, гадають, що цей нещасний випадок з моторолером підстроєно. Ось чому в містечку гомонять про злочин. Здається, жандарми натрапили на слід.
— Тому й накладено арешт на моторолер.
— Але я ніяк не можу второпати, хто б це міг учинити замах на злодія, що вкрав у мене моторолер? І чому? Хто міг знати, що то саме злодій їхав на моєму моторолері?
Вона замовкла. Глянула на Жакліну й Жана-Луї.
— А що, коли то підстерігали зовсім не злодія, а когось іншого? — несподівано промовила вона. — Скажімо, людину, в якої теж був такий моторолер. Маю на увазі вас, Жане-Луї. Наскільки я зрозуміла, зараз клімат у Персаку для вас не дуже сприятливий. Роз-Марі Дардель казала, мовби жандарми знайшли на шосе якісь; підозрілі сліди. Нібито моторолер і водій лежали зовсім не там, де б вони мали бути після аварії, — раптом вона заговорила швидко. — Жакліно, Жане-Луї, ви ж мої друзі. Я можу допомогти вам. Однак, не знаючи, що й до чого, можу наробити помилок і зіпсувати вам усе.
— Признаємося їй, Жакліно?