Выбрать главу

Жакліна й Жан-Луї перезирнулися, вдоволені, що їм удалося перехитрити персакську поліцію.

— Пані Перрен зовсім не могла виказати пас. Адже вона справді не знала, що ми поїхали в напрямку Манда, Горж дю Гарна і Мійо, — сказав хлопець.

— Любі мої, — заторохтіла Марі-Поль, — а чи знаєте, що через Манд і Мійо теж пролягає шлях з Персака до Сен-Флура?

— Ну що ж, наступного разу доведеться поїхати до Страсбурга, — пожартував Жан-Луї.

— Жакліно, скажи йому, що не час жартувати, — насупилася Марі-Поль.

— Вона має слушність, Жане-Луї, — озвалася Жакліна.

— Завтра все з'ясується. Щонайпізніше післязавтра.

— Так. Але при умові, що у вас будуть вільні руки. Ось чому я раджу вам негайно втікати звідси. Поліція може натрапити на ваші прізвища в готельному реєстрі. Ви знаєте інспектора Делора?

— А що?

— Обстежуючи місце, де загинув мотоцикліст, він дійшов висновку, що то не випадково стався нещасний випадок, а вчинено навмисне вбивство. Справді, йому перерізав горлянку дріт, натягнений упоперек шляху. Ходять чутки, що ви були на місці злочину, до того ж ішли пішки попереду мотоцикліста.

— Брехня! — вигукнув обурено Жан-Луї.

— Такий висновок зробила поліція, вислухавши свідків. Адже ви самі бачили, що тіло загиблого й моторолер хтось перетягнув на інше місце. Інспектор допитується, де ви перебували до приїзду Дельмара й Клеман. Більше того, ви другого дня накивали п'ятами звідти. Вас розшукували там, куди ви нібито поїхали, і не знайшли. Справді, таке може збентежити ретельного, наділеного уявою криміналіста.

— Тим більш ретельного, що на справі Рето він за сипався, — зауважив хлопець.

— Ще скажу, що його дивує така річ: у Персаку вчинено два загадкові злочини після вашої появи і кожного разу вам випадало першими натрапити на труп. Зметикували? А Делор каже: «Ці двоє завжди опиняються на місці злочину. Тільки коли вони потрібні, то їх чомусь і не розшукаєш». Я не кажу, що вас прямо підозрюють…

— Скажімо, вважають за загадкових свідків, чиї пояснення можуть бути надзвичайно корисні, — перебив Жан-Луї.

— Ти бачилася з Делором?

— Еге ж. Він ще сказав: «їх спіймають десь на шляху, якщо вони не поміняли номер на моторолері В його курячій голові засіла думка: якщо ви й не самі вчинили замах, то принаймні знаєте про нього набагато більше, ніж розповідаєте… Гадаю, він має слушність.

— Цього разу він не помилився.

— Отож розумієте, чому я так спішно повернулася з Персака і чому не називала по телефону ваших прізвищ.

Жан-Луї мовчки про щось думав.

— Якщо нас сьогодні ввечері або завтра вранці схоплять тут, — сказав він, — то все буде зіпсовано. Отже, треба чим скоріше втікати.

— А куди? — перепитала Жакліна.

— На лоно природи. Заночуємо в лісі, десь неподалік од шляху. Добре, що я не поспішив розплатитися за готель, а зачекав, поки ви, Марі-Поль, вернетеся з Персака. Номери в готелі зостануться за нами й надалі, в кожному з них лежатиме наше манаття, бо не треба, щоб хтось дізнався про наш від'їзд. Ніч швидко збіжить. Безперечно, Делор ужив необхідних заходів тому було б нерозумно сидіти тут до завтрашнього ранку. А розв'язка наближається.

— Я маю спальний мішок і ковдру, — заговорила Марі-Поль. — Візьміть, вони в багажі, що я вам залишала.

— Ось, Жакліно, для тебе й постіль знайшлася, — всміхнувся хлопець. — Вирушаємо за чверть години.

Поки Жан-Луї захоплено запевняв, як то воно добре спиться просто неба, Жакліна зиркнула через вікно на похмуре небо й насупилася. І лише промовила:

— Гаразд.

Питання про зустріч у кав'ярні при в'їзді до Персака відпало. Вирішено, що Марі-Поль виїде до Персака автобусом о десятій годині. А прибувши туди, зразу ж піде до церкви.

Тепер їм згодилися рюкзаки, що їх вони купили свого часу й марно возили аж до Парижа. Марі-Поль запропонувала взяти і її саквояж. Спакувавши постіль, усі троє непомітно вийшли з готелю й попростували до гаража. Хоча небо затяглося хмарами, однак було душно. Наближався вечір.

Перш ніж полишити місто, Жан-Луї і Жакліна купили дещо з харчів, потім зупинилися навпроти однієї кав'ярні, звідки Жан-Луї зателефонував до Парижа. «Тато ще не повернувся додому, — відповіла мати. — Тут знову приходили й цікавилися тобою». Юнак навіть не спитав, хто саме. Тільки ще раз нагадав, що конче потрібно, аби завтра ополудні батько прибув до Персака.

— Якщо телефон моїх батьків підслуховують, то нас уже засікли, — сказав він Жакліні, скінчивши телефонну розмову.

Здолавши кілометрів з п'ятнадцять, вони в'їхали до лісу. Під велетенським крислатим дубом заходилися лаштувати постіль. Скидали комбінезони, перевдягалися. Звісно, Жан-Луї волів би, щоб Жакліна проспала ніч перед вирішальним днем у кращих умовах. Він жартівливо підбадьорив її: