Жорж Маршан сів. Агата Каз подала знак Жакліні, й та підвелася.
— Я ходила до четвертого класу, — почала розповідати Жакліна, — коли близнюки Поль і П'єр Рето з'явилися в Персаку й оселилися в невеличкому кам'яному будиночку, що належав Жеромові Гепра. Вони згодом нібито відкупили його. Мій батько ставився до новоприбульців упереджено. Хоча він мав доброзичливу вдачу, але все запитував у себе, чому ці двоє з'явилися тут саме після визволення. Та з часом їм удалося завоювати батькове довір'я. Тітонько Агато, ти знаєш, яким був тато. Отой спосіб братів Рето бити себе кулаком у груди й скорив татове серце. Звісно, між ними не виникло ніякої дружби, але вони мирно співіснували, як це годиться сусідам.
Мені спало на гадку, що одного літнього дня кілька років тому я, прогулюючись у садку, почула через відчинене вікно Гепра запеклу сварку. Хтось відразу причинив вікно, тому я не вловила змісту тієї суперечки. За кілька хвилин з будинку кулями вискочили обидва Рето, а за ними з гуркотом зачинилися двері. Пізніше я безліч разів бачила, як вони ходили до цього будинку.
— Авжеж, — уточнила Агата Каз, — тоді ще обидва близнюки були живі.
— Безперечно, тітонько. І ще довго по тому. Якщо я не помиляюся, саме відтоді старий Гепра, правильніше той, кого ми так називали, зовсім перестав виходити з дому. Навіть у своєму дворі не з'являвся. Його небога казала, що він занедужав. Та ось якогось дня він з'явився знову. Одначе виходив з будинку набагато рідше, ніж доти. І коротав свій час у дворі садиби. Він дуже змінився. В місті гомоніли, що, старіючи, він здичавів. Зовні виглядав також зовсім інакше. Якщо доти був охайний, то тепер відпустив бороду, не стригся. Носив димчасті окуляри, оберігаючи зір.
Хоч мені було тоді тільки шістнадцять років, але я можу твердити, що того самого літа за його будинком з'явився невеличкий горбочок. Під ним лежав Рушон, убитий близнюками. Ми з Жаном-Луї вважаємо, що відтоді один з близнюків час від часу виступав у ролях П'єра й Поля, а другий підміняв Гепра. Тривало це доти, поки один з них не вмер. Тоді той, що лишився, став виконувати потрійну роль. Гадаю, що далі оповідатимеш ти, — звернулася вона до Жана-Луї.
Жан-Луї встав, а його дружина опустилася на стілець.
— Один клієнт мого батька, Робер Паран, ударив на сполох. Він мав підстави підозрювати, що тодішній Гепра — підставна особа. Після нашого першого візиту до буднику Рето пап Мортьо і мій батько багато чого змогли розгадати завдяки портретові, що ми тоді роздобули. Спасибі інспекторові Делорові, його натяк на минуле Рето навів нас на правильний шлях.
Запала тиша. Всі всміхалися. Інспектор Делор не відповів на цю подяку. Одначе він би не відмовився це зробити, якби сидів за оцим гостинним столом. Але й він, і Роз-Марі, і Марі-Роз, і Дардель, і Дельмар, і Паран з різних причин не сиділи там. Жан-Луї повів далі:
— Під час других нічних відвідин помешкання братів Рето, крім магнітофона, нас вразила ще одна річ — відсутність у підвалі мотоцикла. Він зник не випадково. Ця тарадайка наступної ночі випередила нас на шляху, коли ми діставалися до Кабанячого перехрестя. Чи не гудіння цього мотоцикла почула моя дружина, коли чекала на мене в дворі Рето? Того вечора Віржінія Гепра їздила мотоциклом по одну людину, що її мала привезти до Персака. Але я ще до цього дійду…
Жан-Луї замовк. А потім у манері інтерв'ю для радіо став розпитувати Жакліну:
— Невеличке уточнення для наших слухачів. Чи не могла б ти сказати, коли з'явився другий горбик за будинком Гепра?