- А що таке кошторис? - запитала Агнеса. їй набридла довга розмова про справи, але в душі почав наростати неспокій. Адже йшлося про гроші, такі потрібні для догляду і лікування Їрене, про майбутнє її доньки. Що, коли Нунке їх обох ошукає? Агнеса злякалася.
- Фред! Любий мій друже! Допоможіть! Я не розуміюсь на всіх цих рахунках, дорученнях. Знала тільки підписувати чеки, коли скаже Нунке, і все. Кудись пливли мої власні гроші, звідкись інші надходили... Я зовсім заплуталась... А тепер відчуваю: Нунке обдурює, замислив щось лихе! Але що я можу вдіяти, коли я зовсім, зовсім сама. Тільки ви можете мені щось порадити і допомогти! Мабуть, сама мадонна послала мені вашу дружбу і приязнь за всі мої страждання...
Агнеса схопила руку Фреда і притиснула її до щоки, потім куточком уст торкнулася її, ніби поцілувала.
Фред висмикнув руку.
- Не треба, Агнесо! Адже я не духівник ваш...
- Ви для мене більше, ніж духівник! Ви... єдиний у світі. Розумієте? Єдина близька людина в цілому світі. А тепер ідіть, краще йдіть. Я хочу побути сама. Мадонно! Як хороше, що ви живете на світі і що ви біля мене...
Фред здригнувся: саме так колись сказала Моніка...
- Що з вами, Фред?
- Та так, щось холодно стало.
- То, може, вам дати щось' одягти? Вечір справді прохолодний.
- Ні, Агнесо, минеться. От піду і враз зігріюся.- Фред схилився, щоб поцілувати руку Агнеси, але вона його затримала.
- Фред! Зробіть мені приємне!
- Та я...
- Давайте вип'ємо вина, чистого, без води!
- Наливайте!
Агнеса налила дві повних склянки.
- За що вип'ємо, Фред?
- Сьогодні мені хотілося б, щоб ви проголосили тост.
- Згодна... Я циганка, Фред! Була, є і буду! А у нас, циган, існує звичай: як радість у кого в шатрі - весь табір радіє. Як горе в шатрі - весь табір плаче і тужить.
Агнеса урвала мову.
- Чому ж ви замовкли, Агнесо?
- Я б хотіла, щоб не табір, а ви один, розумієте, ви один, Фред, раділи, коли в цьому домі буде радість, і тужили, коли буде горе...
- Це найліпший тост, який ви могли сказати, Агнесо! Вони випили. Разом. Не переводячи подиху.
А коли вийшли на веранду, раптом почули те, чого досі ніколи не чули, не тільки Фред, а навіть Агнеса: заливчастий сміх Їрене.
Дівчинка сміялася щиро, безжурно, по-дитячому.
Навшпиньках вони підійшли до чагарника Педро пускав мильні бульбашки, потім біг за ними навздогін і дмухав, щоб вони не сідали на землю.
- Ходімо звідси, хай бавляться, - тихо прошепотіла АгІІеса і по довгій паузі ще тихше додала: -От дивилася я на Їрене, Педро, на вас, Фред. Мадонно пречиста! Як хороше було б, коли б ми могли не розлучатися!
...Відійшовши від вілли, може, метрів сто, Григорій ліг на випалену сонцем траву, підклав під голову руки і довго так пролежав, дивлячись у небо. Воно мінилося на очах. Глибока синь перейшла в ніжну голубизну, що розчинялася на заході в лимонно-жовтій заграві. Потім небосхил спалахнув сліпуче-рожевим сяйвом і враз ніби почав припадати попелом. Лише на виднокрузі ще палахкотіла вузенька червона смужка, але незабаром і вона згасла.
Заходила ніч. Раптово, як це буває на півдні. Величезне чорне оксамитове шатро неба нахилилось гак низько, що здавалося: простягни руку і дістанеш найближчу зірку. Григорій глибоко, на повні груди зітхнув. Заснути б отут просто неба, виключитись з усього, що проймає серце неспокоєм і тривогою. Але йому не можна...
Григорій підвівся, обтрусив одяг і тихо пішов у напрямку школи "лицарів благородного духу".
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Розділ перший
ГЕР ШЛІТСЕН ВТРАЧАЄ РІВНОВАГУ
Ворон увійшов у кабінет Фреда Шульца, потираючи від задоволення руки, веселий, збуджений, ніби щойно дістав від покійної тітоньки велику спадщину чи одержав з Англії давно очікувану посилку з двома ящиками "смирновської" горілки.
Фред знав вдачу старого: його не треба ні про що розпитувати, він сам все розповість.
Ворон кілька разів пройшовся по кімнаті, сів на канапу, знову підвівся. Вимкнув штепсель телефону.
- Ви Шлітсена сьогодні не бачили? - нарешті, запитав він.
- Ну?
- Раджу не потрапляти на очі...
- Не таке вже він високе начальство, щоб боятися здибатись з ним, навіть коли він у поганому настрої!
- У поганому? Не те слово! В убивчому! Жахливому! Вскочив, мов курча в окріп! І хто? Шлітсен! Усіх повчає, єсім дає директиви, вказівки, а сам...
Ворон реготав, тупотів від надмірного збудження ногами, ляскав себе долонями по стегнах.