У коридорі почулися кроки, і Фред швидко увімкнув телефон.
- Дуже прикро, що так сталося, - сказав Шульц, і нотки глибокого суму забриніли в його голосі.
- Такий удар по школі! - зітхнув Ворон.
Двері без стуку прочинилися, і до кімнати зайшов Шлітсен. Куди поділись його набундюченість і пиха! Він скидався зараз на прохача, що соромиться глянути в очі своїм благодійникам.
- Ви не знаєте, Фред, куди саме і чи надовго поїхав Нунке? - запитав заступник начальника школи, марно силкуючись приховати своє занепокоєння.
- До Фігєраса. Я вчора саме чергував і бачив, як він поїхав. Коли його чекати, не наважився спитати - він був чи то схвильований, чи то сердитий...
- Так і е, мабуть, встиг дізнатися! - вихопилося в Шлітсена, але тут-таки він спробував опанувати себе.- Вас, здається, для чогось черговий розшукував, - звернувся він до Ворона.
І Фред і генерал зрозуміли - це тільки привід, щоб лишитися з Шульцем віч-на-віч.
- Неприємність? - обережно спитав Фред, коли Ворон вийшов.
Шлітсен опустився на стілець, підпер голову рукою і втупився в якусь крапку на підлозі.
- Велика! - врешті, видавив він з себе.- Такої не було за всю мою кар'єру... І хоча б справді припустив помилку там чи необережність! Он перебираю в пам'яті найменші подробиці, найдрібніші деталі і не можу знайти нічого такого...
- Пробачте, гер Шлітсен, але ж я не знаю, в чому справа.
- Так, так... я нічого ще не розповів... Навмисне відіслав Ворона, цю стару базіку, щоб лишитися наодинці, а мову наче відібрало... Просто язик не повертається...
- Ви мене стривожили! Та коли вам неприємно заводити про це розмову...
- Ет, рано чи пізно доведеться... Краще вже відразу...
Перериваючи свою розповідь наріканнями на якийсь незбагненний збіг подій і обставин, Шлітсен розказав, що саме сталося. Фред мовчки слухав, час від часу співчутливо похитуючи головою.
- Й головне - неймовірно, щоб хтось виказав наші плани! - гаряче переконував Шлітсен.- Всю операцію ми планували вдвох з Нунке. Лише згодом прилучили Ворона: працюючи ще в царській розвідці, він добре вивчив все Балтійське узбережжя. Ворон п'яничка, трохи базіка, але навіть в стані цілковитого сп'яніння про такі речі не прохопиться й словом. Набутий протягом десятків років досвід тут уже діє, наче механічний регулятор... Ми перевіряли з Нунке. Отже, Ворон поза підозрою...
- А не припускаєте ви думки, що серед засланої вами групи був двійник? У свій час завербований радянською контррозвідкою?
- Ні! - твердо заперечив він.- Все це хлопці випробувані, і знаю я їх не перший день, ще з часів окупації України.
- Я й гадки не мав, що ви були на Східному фронті, - здивувався Фред.
- Увесь сорок другий рік... Ні, навіть кілька останніх місяців сорок першого... Начальником особливої команди...- губи Шлітсена скривилися в посмішці, ніби пробіг по них відблиск далеких спогадів.- О, то були часи!
Незабутні і неповторні!.. Київ, Житомир, Вінниця, знову Київ... Тоді вірилось, що це безповоротно і назавжди..
- Що ж, багато німецьких солдатів і лишилося назавжди на російських просторах... Навічно! А проте, їм можна позаздрити. Вони лягли в землю в час, коли слава райху досягла найвищої вершини, так і не дізнавшись ніколи про ганьбу поразки, кинуті під ноги росіян знамена, Нюрнберзький процес...
Шлітсен швидко опустив повіки, але Фред встиг помітити, що в його каламутних блідо-сірих очах промайнув вираз страху.
- Гер Шлітсен, ви не образитесь, якщо я...- Фред урвав мову, ніби вагаючись.
- Ви німець, і я німець. Ми можемо говорити відверто, - буркнув Шлітсен.
- Саме тому я і дозволяю собі... Не вважайте це зухвальством, адже ви старший за мене - віком, чином, досвідом - і щось радити вам...
- Повторюю, можете говорити відверто.
- Бачте, я виходжу з- правила: береженого і бог береже. Ми тут, звісно, всі свої, але можуть же якось змінитись обставини, ситуація... завжди треба передбачати і найгірше...
- Гаразд, гаразд, все це зрозуміло...- сполошився Шлітсен.
- Ви щойно казали мені про своє перебування на окупованій Україні, зокрема в Києві... Говорили, що працювали начальником особливої команди... Не радив би вам про це широко розголошувати. У галасі, знятому світовою пресою навколо процесу в Нюрнберзі над так званими воєнними злочинцями, раз у раз згадується і Бабин Яр. Якщо співставити ваше перебування в Києві... час... посаду начальника особливої команди... Ви розумієте, який напрошується висновок?
Шлітсен звів очі на Шульца. В погляді його тепер був уже не страх, а неприхований жах.
- Ви гадаєте... ви гадаєте...- затинаючись, белькотів яін.