Тут теж уже осінь. Чужа осінь. Він не помітив навіть, як вона надійшла. Бо час для нього наче спинився. Він виміряється ніби за іншими законами й іншими прикметами: зробленим і ще не зробленим...
До слуху долинуло гудіння мотора. Черговий по аеродрому і авіамоторист уже бігли до бетонованої доріжки. Зітхнувши і провівши по обличчю рукою, немов відганяючи далеке видіння, Григорій теж попрямував на льотне поле, клянучи в душі пілота за вправність, з якою той вів літак на посадку.
- Хелло, Фред! - гукнув Думбрайт, тільки ступивши на сходи, що підкотили до літака. З усього було видно, що фактичний начальник школи в збудженому настрої.
- Привіт, бос!
Потискаючи руку, Думбрайт любив похизуватись силою, його пальці, мов лещатами, стискували долоню того, з ким він здоровкався. Знаючи ще, Григорій зарані напружив м'язи.
- А, боїтеся! - посміхнувся Думбрайт.
- Тільки пересторога, а вона не ознака страху.
- Пхе, Фред! Могли б потішити своє начальство... А втім, мені подобається та незалежність, з якою ви себе тримаєте. Часом я забуваю, що ви німець... Сподіваюсь, я не образив ваші національні почуття?
Григорій, тобто Фред, - зараз він мусив бути тільки Фредом! - не встиг відповісти на цю репліку, бо раптом збоку почувся здивований, навіть трохи переляканий вигук:
- Сомов?!
Фред швидко озирнувся. Трохи осторонь від драбин-ки-сходів стояв не хто інший, як Протопопові Позеленілий від бовтанки в повітрі, здивований і неприємно вражений, він мав зараз ошелешений вигляд.
Зі слів Хейендопфа, Думбрайт знав про оригінальне знайомство Протопопова з Шульцем-Сомовим і тепер щиро потішався в душі з їх несподіваної зустрічі.
- Я знаю, як приємно зустріти на новому місці старого знайомого, містер Протопопові Тому й не попередив вас про цей маленький сюрприз, - насмішкувато пояснив Думбрайт своєму супутнику.- Ну, чого ж ви стоїте і не привітаєтесь як годиться з старим другом?
Протопопов силувано посміхнувся:
- Не криюся, містер Думбрайт, розгубився... Кого-кого, а Сомова... щоб Сомов...
- Коротенька поправка, - перервав його Думбрайт, - не Сомов, а Фред Шульц! До речі, ваш найближчий начальник... А тепер все! Поїхали!
Взявшись за кермо машини, Думбрайт кивком голови запросив Фреда сісти поруч.
- Що нового в школі? - запитав він, тільки від'їхав.
- Новин багато, та я волів би, щоб про них поінформував вас Нунке.
- А Шлітсен як ся має?
- Не сказав би, що можу йому позаздрити...
- Ще б пак! - спересердя Думбрайт дуже натиснув на педаль, і машину рвонуло вперед.
- Так, виходить, ви вже знаєте?
Думбрайт не відповів, очевидно не бажаючи продовжувати розмову в присутності Протопопова. Та й дорога так петляла між горбами, що потребувала найпильнішої уваги водія.
Біля брами колишнього монастиря Шульц з Протопо-повим вийшли. Фреду треба було влаштувати новака і, як завжди, це забрало чимало часу. Під час переговорів з черговим про ізольоване приміщення для новоприбулого Протопопов похмуро мовчав, лише іноді кидаючи на Сомова, що, виявляється, був і не Сомов, а Шульц, підозріливі й насторожені погляди. Нелегко було колишньому ватажкові власовців змиритися з думкою, що віднині він мусить коритися цьому зарозумілому молодикові. Коли Шульц передав його з рук на руки вартовому, Протопопов з полегшенням зітхнув. Радий був позбутися несподіваного клопоту і Фред. Йому нетерпілося дізнатися, як розгортаються події в школі.
Чекати цього довелось недовго. Ще здаля він помітив постать Ворона, що прямував йому назустріч алеєю парку.
- Ну, сьогодні у Шлітсена бенефіс! - прогудів над вухом він, беручи Фреда під руку.- Ми з ним були в приймальні Нунке, коли прибув Думбрайт, так бос зі мною поручкався, а йому навіть головою не хитнув! Багато б я дав, щоб зараз незримо опинитись в кабінеті Нунке!
- А чому незримо?
- Ви гадаєте, від Думбрайта перепаде тільки Шлітсені, батеньку мій, дістанеться всім! І Нунке, і мені, і вам...
- За віщо ж нам?
- За компанію і з метою профілактики... Ага, мало не забув! Думбрайт прилетів сам? З ним нікого не було?
- Один не дуже приємний тип, мій давній знайомий.
Дле звідки ви дізнались, що має ще хтось прилетіти?
- Попередив Нунке... Так, так, виходить, їх преподобіє прибули...
- Чому преподобіє?
- Та це ж на мою голову: майбутній резидент з обмеженими обов'язками.
- Не розумію.
- Мушу його вишколити на керівника сектою п'ят-десятників в Білорусії.
- Виходить, працюватиме за фахом.
- От тепер уже я ке розумію.
- Я ж попередив вас, це мій давній знайомий. Він і до війни керував сектою десь на Брянщині.