Думбрайт сердито відсунув карту і заходив по кабінету.
- Сховайте це до завтра. Треба щось придумати... До речі, як справи у Ворона і Шульца? Сьогодні я їх щось не бачив. Байдики б'ють? Підіть дізнайтеся! А я тим часом напишу патронові. Навряд чи буде він задоволений з наших новин.
- Подзвоню тільки Шульцу, дізнаюсь, чи він у себе. Ви не заперечуєте?
Думбрайт раптом скипів:
- Треба поставити справу так, щоб вам доповідали, а не ви бігали розшукувати своїх підлеглих!
- Очевидно, Фред на аеродромі, а Ворон ще не скінчив з своїми святенниками. Піду перевірю...
Призначений керувати секцією сектантства, Ворон назвав її класом "Амінь".
- Чому "амінь"?-здивувався Думбрайт, почувши цю назву.
- "Амінь" - означає "кінець", - хитро примружився Ворон, можливо, щоб приховати сум, що мимохіть забринів в його голосі.- Мені пішов сімдесят перший. Гадаю, виховання кадрів пресвітерів, панотців, всіляких там керівників сект - останнє доручення мені, як розвідникові... Отже: "Амінь"!
Думбрайт, що любив несподівані назви і прізвиська і сам перехрестив Воронова на Ворона, тільки розсміявся.
- Тільки от що, містер Ворон, - попередив він, - не привчіть ваших преподобних до горілки! Дай вам волю, так на вас і не напасешся!
- Високочтимий містер Думбрайт, і ви, шановний гер Нунке! Я не знаю, як повелося в Росії сучасній з сектами, з церквами та їх служителями, але чудесно пам'ятаю цих сівачів на ниві божій в Росії дореволюційній - релігійній, забобонній і п'яній. Ви не знайшли б тоді жодного попа, дяка, паламаря, щоб не випивав би бодай двох чарочок: на хрестинах, на іменинах, на весіллі, на похороні, на поминках, на різдво, на Новий рік, на водосвятіє, на масниці, на Великдень, на вшестя, на тройцю, на заговини перед петрівкою, на Петра і Павла, на, на і на... А якщо зважити на всіх святих та угодників, їм же нєсть числа, не було дня, коли піп із своїм причтом не пив. Не думаю, щоб саме тут щось змінилося. Бо це навіть не нова й стара Росія, а стародавня Русь, веселіє якої, як сказав рівноапостольний князь Володимир, "є пити"... Амінь!
Останнє слово Ворон проспівав на повний голос, і воно прокотилося луною під склепінням школи. Думбрайт затулив вуха.
- Колоритна постать! - сказав він, коли Ворон вийшов.- Давно почав працювати на вас?
- Років з двадцять.
- А до того?
- "Інтеліженс сервіс". Є підстави гадати, що вже під час першої світової війни він був зв'язаний з англійською розвідкою, тому й емігрував до Англії після революції в Росії.
- Чому перейшов до вас?
- Хтось з білоемігрантів випустив у Парижі мемуари, де згадав і заслуги генерала, який з відома і доручення російської розвідки спритно дурив своїх англійських колег. Ворону дали штурхана під зад, і він запропонував свої послуги нам.
- Очевидно, генералові є що згадати!
- Ще б пак! Міг би написати кілька томів найцікавіших спогадів: за плечима три розвідки з їх кухнею!
- Ото-то й воно... - покрутив головою Думбрайт.
- У вас з'явились якісь сумніви щодо Ворона? Запевняю вас, він служив нам вірою і правдою. Йому нікуди було подітись та й старіти почав.
- Саме це мене і непокоїть.
- Вас турбує питання пенсії?
- Якої пенсії? - здивувався Думбрайт.- Ах, так, ви про обіцяну компенсацію в разі виходу в тираж. Що ж, хай тішить себе такою думкою, поки здатний працювати. А потім... потім побачимо! Я не прихильник того, щоб панькатись з такими, як він. Той, хто багато знає, завжди являє небезпеку. Зважте на такий психологічний момент: розвідник завжди тамує в собі надто багато прихованого від інших, і чим більше всього накопичується, тим сильніший внутрішній тиск.
- Пробачте, я не зовсім розумію, яку небезпеку це може являти безпосередньо для нас.
- Такі, як Ворон, увесь вік живуть подвійним життям: внутрішнім - прихованим від усіх, іноді навіть від самого себе, і зовнішнім, яке виявляється в діях і тому стає домінуючим, таким, що пригнічує перше. Хороший розвідник насамперед мовчальник... І от, коли він виходить в тираж, внутрішній тиск, не стримуваний зовнішніми обставинами, немов прориває оболонку, назовні виривається те, що приховувалось і накопичувалось роками. Ви читали мемуари колишніх розвідників? Всім їм хочеться компенсувати себе за довге мовчання, наговоритися досхочу, і вони стають базіками, розповідають про такі речі, які...
- Не підлягають оголошенню? - чи то запитав, чи то ствердив Нунке.
- Ні за яких умов! Бо викриваються не лише окремі факти, а й методи розвідувальної роботи.