Выбрать главу

Швидко підвівшись, Домантович підійшов до вікна, але розгледіти, хто саме приїхав, не встиг. Проте кроки, що залунали на ґанку, а потім у кімнаті, були явно чоловічими.

Знову лягти і прикинутися сплячим? Це дасть змогу виграти якусь хвилину, щоб зорієнтуватися, вирішити, як себе тримати з несподіваним відвідувачем.

Домантович ліг ниць, злегка повернувши голову, рівно настільки, щоб куточком ока побачити, хто зайшов до кімнати. Та коли двері прочинилися, він рвучко схопився.

- Сомов! Невже і ви тут?

- Як бачите. Тільки не Сомов, а Фред Шульц.

- Чудасія! Справжня чудасія!-вигукував Домантович, збуджено тиснучи Шульцу руку. Потиск був дужим і щирим, а от подив? Фредові здалося, що в ньому є щось нарочите.

- Не хотів би повторювати банальних слів про тісноту світу, але, за сучасних умов пересування, він справді стає все тіснішим і тіснішим. Радий зустрітися з вами знову, Домантович!

- Не так, як я, Сомов! Я ж тут мало не здичавів!

- Повторюю, моє справжнє ім'я Фред Шульц.

- Пробачте, надалі так вас і величатиму. Може, присядете?

- Звичайно. На жаль, довелось прийти до вас не з товариським візитом, а у справі.

- Он як? Мною починають цікавитись? Вже легше... Так у чому ж ця ваша справа полягає?

- Мені доручено ознайомитись з вашою докладною біографією. І не лише ознайомитися, а й записати. На магнітофоні.

- А не скажете мені, як старому знайомому, кому вона погрібна і для чого?

- На превеликий мій жаль, я мушу тільки запитувати, а ви тільки відповідати.

- А якщо я відмовлюсь?

 - Не радив би. Ви лише погіршите свій стан. Адже ви позбавлені змоги не те що боротися, а навіть голос подати.

- А я так зрадів, вас побачивши!

- Мені теж приємно.

- Чинити допит?

- Вже й допит! Звичайні анкетні дані... Подавали ж ви, напевно, писану автобіографію Хейендопфу? Без цієї формальності...

- Гаразд, я згоден, але з однією умовою.

- Ви примушуєте мене повторюватись: не радив би ставити умов. У нашому становищі ставити умову...

- Назвемо її маленьким проханням. Вас така редакція влаштовує?

- Якщо прохання справді маленьке... - завагався Шульц.

- Крихітне.

- Чого ж ви хочете?

- Щоб оце опудало, - Домантович кивнув у бік господаря, - не стовбичило хоч зараз перед очима. Він так мені уївся, так осточортів, що я ладен задушити його сонного!

Глузлива посмішка промайнула на обличчі Пантелеймона.

- Ну, це прохання, дійсно, крихітне. Радий, що в силі кого задовольнити. Ви можете залишити нас, Паню, тільки будьте поблизу.

- Слухаю, в разі чого...

- Як завжди, я вас нагукаю.

Пантелеймон вийшов. Домантович весело підморгнув йому вслід.

- Що ж, витягайте оту штучку, що віддимає вам кишеню, і записуйте. Мене вже записували і в цій кімнаті, і ще в одному іншому місці... Присунутись поближче?

- Як вам зручніше, апарат дуже чутливий. Шульц увімкнув магнітофон, Домантович присунув стілець до стола і півголосом почав:

- Народився я в Республіці німців Поволжя...

Коли першу стрічку було списано і Шульц міняв її на нову, Домантович горілим сірником на обгортці сигарет надряпав: "Дайте аркуш паперу".

Фред здивовано глянув на нього, але видер з записної книжки аркушик і разом з олівцем мовчки поклав на стіл, одночасно ввімкнувши магнітофон. Механічно почавши розповідати далі, Домантович написав:

"Чарльз Діккенс так і не скінчив роману "Таємниця Едвіна Друда".

Фред мало не скрикнув.

Швидко схопивши олівець, він на тому ж клаптикові паперу відповів:

"Аксаков стверджує, що рукою якогось спіріта з США роман було закінчено".

Це був обумовлений ще в Берліні пароль.

Домантович і Григорій Гончаренко радісно перезирнулись.

Розділ третій

УСІ ШЛЯХИ ВЕДУТЬ ДО РИМА...

Коротка зима навалилася на Каталонію дужим вітром, частими дощами, іноді мокрим лапатим снігом.

Приміщення колишнього монастиря продималися наскрізь. У боксах ще підтримувалося сяке-таке тепло, але в довжелезних коридорах, високих залах, де провадилося навчання і стрільби, гуляли протяги, вогке повітря проймало до кісток.

Холод, похмура напівтемрява, штучна ізольованість один від одного, відсутність будь-яких розваг, крім бренді, коміксів і модних пластинок, - усе це почало впливати на вихованців школи, позначатися на успішності.