- Хочеш, зараз цілий кухоль вип'ю?
- Об заклад?
- Об заклад! На ту книжку, що Фред подарував. А ти мені що даси?
- Я виріжу з дерева маленьку мадонну і покроплю її святою водою в каплиці. Можеш класти її під подушку і, коли проб'є дзвін до меси, звіряти їй одне найпотаємніше бажання. Дядькова Луїса так завжди робила, і мадонна послала їй хорошого нареченого. Не зійти мені з цього місця!
Їрене випивала чашку бульйону, і Агнеса була на десятому небі від радощів, упадала біля Педро, вважала, що його послало ій саме небо.
- Я хочу всиновити Педро, - сказала якось в присутності Фреда Агнеса, спостерігаючи за Їрене і її маленьким другом.
- Подумайте, сестро моя, перш ніж брати на себе таку відповідальність, - застеріг падре Антоніо.- У цих безбатченків може бути погана спадковість. Зараз він дитя, а коли виросте? Досить з вас одного хреста, покладеного на ваші плечі Всевишнім..
- Так це всевишній мене так скарав? За які гріхи? -. гнівно вигукнула Агнеса.- Через маленьке безневинне дитя? Де ж тоді його милосердя?
- Путі господні незвідані, дочко! - суво-ро спинив її падре Антоніо.- Не богохульствуй і не нарікай на промисел божий... І пам'ятай, гріхи наші не тільки в діяннях наших, вони народжуються в мислі. Заглянь у власну душу!
Фред із здивуванням помітив, як Агнеса знітилась, немов зів яла. Протягом усього вечора вона просиділа мовчазна, не дослухаючись до розмови, що зав'язалася між падре і її гостем.
А розмова ця захопила обох. Фред виявив інтерес до минулого Каталонії, і падре Антоніо з великим знанням справи розповідав про її складну і трагічну історію, починаючи від панування римлян, вестготів, арабів, франків і аж до об'єднання іспанських земель, коли Каталонія, втративши самобутність свого існування, поступово втрачала і виборені нею права, аж поки не стала однією з звичайних провінцій Іспанії.
Коли прийшов час прощатися, падре захотів провести Фреда.
Вечір був вітряний і хмарний, проте повітря вже дихало запахами весни: трави, що вже виклюнулася з землі на осонні, набряклих бруньок чагарників, розтужавілої, готової відкрити своє лоно землі.
Григорій любив ці дні ранньої провесни, коли природа немов збирається з силою для навального і невпинного бігу по ланах, видолинках, горбах. Уся його душа тремтіла в передчутті наступного чуда пробудження і творення. Проте сьогодні він не помічав нічого навкруги. Його думки були ще в кімнаті, біля Агнеси та Їрене.
- Ви дуже жорстокосерді до бідної жінки, падре, - сказав він, тільки вони вийшли.
- Душа її в сум'ятті. Мені, як духівникові, належить бути суворим.
- А чи не надто великий тягар ви звалюєте на її плечі? Особливо тепер, коли Ірене так погано?
- Саме для Ірене...
Припалюючи сигарету, Фред спинився. У мерехтливому світлі сірника на мить виринуло обличчя падре, пооране глибокими зморшками. Повіки падре примружив, немов ховаючи погляд чи то від світла сірника, чи то від вітру, що бив в обличчя.
- Ірене... Вам ніколи не спадало на думку, що ви офірували життям малої в ім'я облудної мети.
- Мета виправдовує засоби, сину мій... І тим, хто був знаряддям у руках поборників віри, воздається у свій час сторицею.
- Навіть коли вони не досягли, до чого прагнули, як ви, приміром?
- Я вас не розумію, сину мій.
- Ви уникаєте прямої відповіді, падре! І даремно! Зараз я ваш спільник, дозвольте мені не пояснювати причин.
- Спільник? У чому? Спільників єднає єдине прагнення, а ми з вами люди різні. Вас вабить земне... А коли земні путі схрещуються, народжується суперництво, недобра, підступ.
- Як у вас з Нунке?
Падре Антоніо, який ішов попереду, зупинився так раптово, що Фред мало не збив його з ніг. Ріжок місяця несподівано вислизнув з-за хмари, хвилину якусь постояв, як ніс човна на мілині, і враз поплив у широкому розводді розірваних вітром хмар-берегів, кидаючи на землю сріблясте світло.
Фред добре бачив, з якою напругою дивиться на нього падре.
- Ви згадали, сину мій, Нунке. Де в мене гарантія, що не він уповноважив вас на цю розмову?
- Моє ставлення до доньї Менендос та Їрене. Ви не могли не помітити, що я не байдужий до їх долі.
- Вас єднають з ними узи земні, а вони нетривкі і скороминучі. Облудна жіноча врода надто швидко в'яне, земна пристрасть висушує жіноче серце, і там, де ви вчора бачили квітучу оазу, назавтра лежатиме мертва пустеля - жодної краплинки цілющої води не здобудуть ваші спраглі вуста, ви тікатимете світ за очі від того, що лише вчора тішило ваш зір. Тільки жива віра струмить невпинним джерелом, перетворюючись поступово у могутній потік. Не позбавляйте бідну жінку цього щастя. Вона обрала свій шлях і мусить іти ним до кінця.