Пробігши очима по наметах, Агнеса відразу впізнала шатро отамана, найвище і найбільше від усіх. Давній страх раптом стиснув її груди. На мить вона знову відчула себе простодушною, цікавою дівчинкою, що так нерозважливо переступає заборонену межу. Тоді довелося сплатити за це дорогою ціною. А вона ж була для табору більш "своя", ніж тепер! Не треба, не треба було сюди їхати, безглуздо було сподіватись, що цього разу пощастить порозумітись з племенем того народу, кров якого ти відчуваєш в своїх жилах...
- Що ж ти стала? Ходім!-Адела, не озираючись, пішла вперед. Слідом за нею рушили Фред і Агнеса.
Мов у тумані, побачила вона, як відхилилася повсть, що закривала вхід у шатро, і перед ним випросталась висока чоловіча постать.
- Марія! - спокійно кинула Адела, ніби Маріїна поява тут була явищем цілком природним.
Отаман циганського табору зробив неквапливий крок уперед. Тепер Агнеса побачила не лише постать старого цигана, а й його обличчя. На ії подив, воно зовсім не змінилося. Так само буйно кучерявилася чорна чуприна, без жодного сивого волоска, так само гостро дивились табач-ного кольору очі, і волого поблискували рівні й білі зуби. Лише риси стали сухішими і від цього більш різко окресленими.
- Марія? - перепитав він теж спокійно, скидаючи молоду жінку метким поглядом з ніг до голови.- Що ж, заходь, коли прийшла, і ви, сеньйоре, теж. Якщо не гидуєте звичайним циганським лігвом. Вона то знає, - кивнув він у бік Агнеси, - а от ви...- старий насмішкувато глянув на Фреда, - вам може видатись за дивину така незвична для сеньйорів оселя.
- Під час війни багатьом з нас довелося призвичаїтись до кочового життя, і таке шатро здалося б нам палацом.
- Ну, коли так...- Отаман відкинув повсть на верх намету і припасував її там спеціальною планкою.
Сонячне проміння широким пасмом освітило середину намету і задню його стінку, де поверх лантухів із всіляким збіжжям, вкритих попоною, громадилася гора подушок. Кинувши дві з них на цупкий брезент, що правив за долівку, господар запросив гостей сісти. Сам він, нехтуючи такими вигодами, опустився просто на брезентову підлогу.
- Багато води спливло, як ти від нас поїхала, - сказав старий циган, тепер уже з відвертою цікавістю розглядаючи Агнесу.- Ти що, справді сеньйора чи з тих?..
Він не доказав з яких, та молода жінка добре його зрозуміла, і щоки її зашарілись, потім зблідли.
- З твоєї ласки, отамане, я справді могла стати... тією. Та банкір Менендос зі мною одружився, - з докором вихопилось в Агнеси.
- Отже, ти сеньйора, ще й багата, - спокійно констатував Петро.- Чому ж тоді прийшла? Похизуватися?
- Я циганка. Мабуть, тому.
- Пізненько ж ти про це згадала!
- Так склалася доля. До того ж... ті позначки, що залишив на мені твій батіг, застерігали.- Агнеса мимохіть приклала руку до плеча і провела по ньому пальцями, намацуючи давній шрам.
- А тепер не боїшся?
- Я прийшла не сама. І не з порожніми руками. Ось візьми! Все-таки ти став мені добрим хрещеним батьком! - Агнеса витягла з сумочки пачку асигнацій і простягла їх Петрові. Очі Адели, яка навпочіпки присіла біля входу в шатро, пожадливо блиснули, але старий циган спокійно відсторонив Агнесину руку.
- Виходить, справді прийшла похвалитися вродою, грішми...- глузливо зауважив він.- Для цього й його сюди привела? Щоб покрасуватися? - старий циган кивнув у бік Фреда.
- А ти не змінився, отамане! Ти вдруге зустрічаєш мене батогом! Не знаю, який дошкульніше... Прийшла я до тебе з відвертою душею і те, що дарувала, дарувала від щирого серця. І не тобі одному, а табору. Хоч і лихою він мені був домівкою, та все ж домівкою... Я гадала, я хотіла...- голос Агнеси затремтів, і вона урвала мову, прикусивши губу.
Насмішкуватий погляд старого цигана пом'якшав.
- Кажеш, по-щирому? Вважала табір домівкою? Тоді даруй, а лихі слова забудь. Невеликі наші достатки, але зустрінемо тебе, як дочку. Е-гей, Адело! Бери Марію і приготуй все як годиться. А щоб ми з сеньйором не зану-дилися, подай отой міх і два келихи! І люльку.
Агнеса схопилася і підбігла до стінки намету, де за шворкою, пришитою петлями, стриміло кілька люльок.
- Оцю? -спитала вона, і Фреда здивував їі схвильований вигляд.
Отаман посміхнувся.
- Гаразд! Давай з довгим чубуком!
Поки Адела витягала з дальніх закутків міх з вином, витирала почорнілі від часу срібні келихи, такі несподівані серед оточуючої обстановки, старий циган набив люльку тютюном, розпалив її і, глибоко затягнувшись, простягнув Фредові.