- Особливо зараз, коли дівчинці погіршало, - нагадав Нунке.
- Погіршало? Та це ж знаменитої Хворобу можна прискорити. Розв'яжуться руки у матері, у вас, Фред, нарешті перестане страждати і дівчинка. У таких випадках зайве зволікання летального кінця - свідчення найгіршого гатунку сентиментальності.
Фред відчув, як у голову йому вдарила гаряча хвиля. Щоб сховати почервоніле обличчя і не кинутись на боса, який, по суті, зараз виніс два смертних вироки - падре і Їрене, Шульц швидко відвернувся до вікна. Виказати себе зараз - значить, загубити всю справу! Але як витримати, як подолати почуття гніву, що наростає і наростає?
- Думайте, думайте, Фред! Даю строку не більше двох тижнів. За цей строк можна приступом взяти най-укріпленішу фортецю, не те, що жінку, яка впаде вам до рук, мов дозрілий плід... Гер Нунке, ви мусите забезпечити Фреду щовечора принаймні дві вільних години!
- У тому-то й лихо, що цього вільного часу не викроїти. Саме перед вашим приходом ми говорили з Фре-дом, що російський відділ фактично лишився без належного керівництва.
- Про що ж ви думали досі?
- Досі відділ був утричі менший.
Нунке розповів про становище, що склалося в російському відділі, і виклав суть своєї розмови з Шульцем.
- Зрозуміло. Відділ треба укомплектувати додатковим складом вихователів. Але поки що мова може йти лише про помічника. У вас є на прикметі якась кандидатура?
- Може, взяти Протопопова? - швидше запитав, ніж запропонував Нунке.
- Про Протопопова забудьте. Для вас він помер. А отця Полієвкта - ну й ім'я собі обрав!-ми готуємо для великих справ на релігійній ниві.
- Тоді Домантовича? - назвав друге прізвище Нунке.
- Дуже молодий, - заперечив Фред.
- Він же старший за вас! На цілих п'ять років! - нагадав Нунке досить сердито.
- Дійсно, це може бути кандидатура! - погодився Думбрайт.- Чудово осягнув усі дисципліни, кмітливий.
Перед війною працював вашим агентом у Росії і, наскільки я пам'ятаю анкетні дані, має навіть якісь нагороди за виконання якихось завдань... Не розумію, Фред, чому ви заперечуєте проти Домантовича.
- У нас з ним чомусь склалися не дуже приязні взаємини, боюся, це мимоволі може позначитися на роботі...
- Дурниці!-безапеляційно заявив Думбрайт. - Це лише .сприятиме справі. Ми призначимо його вашим помічником, і він гостріше помічатиме ваші огріхи, а ви - його!.. Даю згоду на кандидатуру Домантовича, поки підшукаємо когось іншого... А тепер до біса всі справи! Я погано обідав і ще не вечеряв... І спати хочу, як після трьох безсонних ночей. Врешті-решт, всі ми люди, як каже Ворон, і всі человєці...
Але повечеряти Думбрайт не встиг. На його нещастя, пролунав телефонний дзвоник. Правда, телефонну трубку зняв Нунке, але затриматися довелося Думбрайту.
- Слухаю... Що?.. Хай заходить! -зітхнувши, Нунке трохи тривожно повідомив:- Чомусь спеціальний посланець від іспанської контррозвідки з Барселони.
- Дивно!
- Я сам нічого не розумію.
У супроводі чергового за хвилину зайшов низенький черевань, з нафікстуареними вусами, що стриміли на верхній губі двома довгими рівними стрілками. Волоокі очі прибулого, з синюватими білками, швидко оглянули всіх присутніх, ні на кому довше, ніж на мить, не спиняючись.
- Сеньйор Нунке?-спитав черевань, ні до кого персонально не звертаючись, ніби в кімнаті була всього одна людина.
- До ваших послуг! - вклонився Нунке.
Офіцер контррозвідки витягнув з кишені аркушик паперу і написав на ньому якесь речення. Нунке прочитав і трохи нижче написав кілька слів. Офіцер ствердно хитнув головою, витяг запальничку і над попільничкою спалив записку.
- Що за комедія?-сердито кинув Думбрайт.
- Пароль, - відповів Нунке, приймаючи від офіцера пакет з кількома печатками.
Офіцер контррозвідки, намагаючись триматися струнко, козирнув Нунке, потім Думбрайту, на Фреда навіть не глянувши, вийшов з кабінету.
- Чим ми зобов'язані появі цього типа? Він що, не з сторінок гумористичного журналу минулого сторіччя зірвався?-пхиркнув Думбрайт.
Не поспішаючи, Нунке розірвав конверт, витяг з нього другий, прошитий шворками і скріплений печатками, обережно зрізав їх перочинним ножем і витяг маленький папірець. На аркушику було надруковано всього кілька рядків, але Нунке читав їх довго, мабуть, з десяток разів з початку й до кінця.
- Та скажете, нарешті, що там таке? - не втерпів Думбрайт.
Нунке обвів кімнату довгим поглядом і глухим, зовсім чужим голосом промовив:
- Іспанська контррозвідка цієї ночі запеленгувала в квадраті нашої школи підпільну радіостанцію...