- Не думаю, щоб він міг запропонувати щось розумне...
- Ми не можемо нехтувати навіть дрібничкою...
Вайс, протягом одного вечора двічі викликаний вищим начальством, почував себе іменинником. Він виріс у власних очах, відчув себе персоною, до якої дослухаються. Тому і ввійшов виструнчившись, бадьорим кроком, високо тримаючи голову.
- Сідайте, - окинувши його насмішкуватим поглядом, запропонував Думбрайт.- Ви згадували про якийсь свій план. У чому він полягає?
- Я радився в Барселоні і зі мною погодилися, що треба діяти за методом виключення.
- Тобто?
- Взяти під підозру буквально всіх і поволі відсівати тих, алібі яких не викличе найменшого сумніву.
- Складіть список з своїми зауваженнями до кожної особи окремо.
- Я вже насмілився його розпочати...
- Подасте, коли буде скінчено.
- Пробачте, містер Думбрайт, якщо насмілюсь задати вам одне запитання.
- Доведеться пробачити. Кажіть!
- Хто з співробітників школи знає, що станцію в квадраті нашої школи запеленговано?
- Містер Нунке, я і Фред Шульц.
- Це зле...
- Берете під підозру нас трьох? - не приховуючи кепкування, запитав Нунке.
- Тільки Шульца, - спокійно поправив Вайс.
- Шульца! - зірвався з місця Думбрайт.- Та в нього вже зараз готове алібі!
- Про що не знаю, про те не можу судити... Але дещо в його поведінці мені здалося підозрілим.
- Факти!
- Як вихователь, він часто буває присутнім під час практичних навчань. Мене здивувало, що він, людина з досвідом давнього розвідника, виявив себе зовсім необізнаним у радіотехніці. Місяць тому, коли він знову прийшов на станцію, я навмисне зробив кілька помилок. Шульц мене виправив і навіть зазначив, що для посади інструктора радіосправи мені бракує потрібної кваліфікації. Тоді мені й спало на думку, що Шульц з якихось причин просто приховував свої знання...
- Боже, який тонкий і глибокий прогноз! - розсміявся Думбрайт.- А не спадало вам на думку, що ви справді бездара і Шульц вас перевіряв? Нам потрібні факти, факти, а не ваші домисли!
Вайс вийшов з кабінету в значно гіршому настрої, ніж сюди зайшов. Бос вимагає фактів, а де їх узяти, коли сумніви, що з'явились в інструктора радіосправи, будуються на дрібних, майже невловимих деталях, на інтуїції, розвинутій у Вайса завдяки довгій роботі в гестапо, як нюх у собаки-шукача.
"Усю ніч сидітиму, пригадаю все, що помітив підозрілого в поведінці і розмовах Шульца. Стежитиму й далі за кожним його кроком. Факти будуть! Потрібен лише час", - міркував Вайс, прямуючи до свого боксу.
Розділ сьомий
КЛІТКА ЛИШАЄТЬСЯ ПОРОЖНЬОЮ
Весна послала собі під ноги пишний смарагдовий килим. Ще кілька днів тому вона несміливо торкнулася землі кінчиками пальців, а сьогодні все вирувало в буйному цвітінні. Ніби враз прорвало греблю, і нестримним потоком хлинула щедра, могутня сила, що затопила горби і видолки нестримним буянням новонародженого життя.
Агнеса спинила коня.
- Боже! Яке повітря! Ніби настояне на травах, сонці і... волі. В мені кожна жилка тремтить, так хочеться кудись Полинути.
- Ви й полинете незабаром, Агнесо! - з сумом вихопилося у Фреда.
Молода жінка окинула свого супутника допитливим поглядом, у позі відчулося напружене чекання.
Та Фред мовчав. Останні дні його серце гризла тривога, і сьогодні він особливо гостро відчував, як не пасує його настрій до цього сонячного дня, до пишного буяння природи.
Станцію запеленговано, над Агнесою й Їрене нависла біда, його самого на кожному кроці переслідує насторожений і підозріливий Вайс. Що може знати цей альбінос? Про що здогадуватись? Чи не взяв він під підозру і До-мантовича?
Григорій повернувся до дійсності лише тоді, коли побачив, що кінь Агнеси понісся вскач. Припавши до шиї Раміро, Агнеса все підганяла і підганяла коня, і він летів, уже не добираючи дороги, перескакуючи через чагарники, валуни, уламки скель.
Наздогнав Григорій Агнесу аж біля вілли.
- Ні, я вам більше не товариш! - сердито вигукнув він, коли обоє вони спішились.- Так мчати! Я певен, колись ви скрутите собі в'язи, звалившись разом з Раміро з крутизни!
- А вам було б шкода? Це, мабуть, добре, впасти і нічого більше не відчувати! А на весну, таку-от, як тепер, прорости стеблинкою чи дикою квіткою. Як ви гадаєте, з мене гарна виросла б квітка?
Агнеса виструнчилась, повела плечима і гордовито відкинула голову. Григорій мимоволі замилувався нею.
- Ну, чому ж ви не відповідаєте?
- Прегарна! Але я все-таки волію мати справу з живою жінкою. Давайте сядемо тут на веранді, мені треба вам багато сказати.