Агнеса швидко збігла по східцях і впала в крісло. Григорій бачив, як високо здіймаються її груди, чи то від швидкого бігу, чи то від хвилювання. Гострий жаль стиснув йому серце.
"Бідолашна! Вона сподівається на іншу розмову!"
На мить йому жагуче схотілося ніколи її не починати. Просто припасти гарячим чолом до її прохолодних рук, прошепотіти ті слова, яких вона давно чекала, втекти разом з нею й Їрене, поки ще є час, і він може врятуватися...
Час... так, час. Саме часу в нього зараз обмаль. Він мусить сказати їй усе сьогодні ж, негайно. Хай вона це почує не зід падре Антоніо, який, попереджений про небезпеку, вже здобув візи, а від нього самого. Бо виїхати вона має вже ввечері... Поки не роздумав і не схаменувся Нунке... Поки не викрилось усе з радіостанцією...
- Агнесо! - Григорій не почув свого голосу, але побачив, як перелякано розширилися очі жінки. Мабуть, у його тоні було щось таке, що збудило її тривогу.
- Помовчіть хвилинку, Фред! Мені страшно! - Агнеса благальне підняла руку, немов інстинктивно хотіла захиститися від удару, якого їй от-от завдадуть.
- Мені теж страшно...- несподівано для самого себе сказав Григорій. Усі слова, приготовані ним для цієї розмови, раптом кудись зникли. Ні, не зникли, він просто відчув їх фальш, недоречність, бо добирав він їх розумом, а не серцем, придушивши в собі власне живе почуття.
- Це щось дуже лихе, Фред? -стиха запитала після мовчанки Агнеса.
- Так, лихе. Очевидно, я схибив, не підготувавши вас до цього раніше. Але як важко завдати болю тому, хто став для тебе дорогий!
Агнесині очі засяяли.
- Коли це справді так, Фред, то я готова вислухати найлихіше.
- Навіть коли нам доведеться розлучитися?
- О, я в Римі пробуду не більше місяця!
- Ви не повернетесь сюди ніколи, Агнесо! Задля Їрене, задля мене, задля себе...
- Це неможливо! Тут усе, чим я живу. Моя домівка, мої друзі, моя школа... Тут... Скажіть, що ви пожартували, Фред! Хотіли мене випробувати. Не мовчіть, чуєте, не мовчіть! І не дивіться на мене так, ніби, ніби... Я не хочу, щоб ви на мене так дивилися!
- Що ж, помовчимо, поки ви заспокоїтесь...
- Я не хочу мовчати! Я не хочу чекати! Ви зараз же мені скажете, чому я мушу зректися всього!
- Що ви розумієте під цим словом "всього"?
- Я вже казала: моєї домівки, моєї школи, тієї справи, служити якій я присяглася!
- Справі вбивства, нелюдської жорстокості, найпідлі-шого підступу?
- Схаменіться, Фред! Слово боже - то любов і милосердя!
- А ваші "лицарі благородного духу" його носії?
- Я не розумію вас, Фред, ви це вимовили так, ніби...
- Та ви уявляєте собі хоч приблизно, що твориться за стінами вашої школи? У які походи готують її "лицарів"? Скільки крові і сліз несуть вони людям?
- За статутом школи...
- Вивіска, Агнесо! Ширма, за якою ховаються вбивці і провокатори! Вашим ім'ям прикривають найганебніший притулок розбійників. Вислухайте мене спокійно...
Коли Григорій закінчив свою розповідь, обличчя Агнеси було біле, наче крейда. Побіліли навіть вкриті смагою уста.
- Вам погано, Агнесо? Принести води?
- Не треба! Від вас я нічого не візьму. Ви теж мене зрадили, ви теж мене дурили... Дурну циганку, що виперлась у пані! О, як я вас усіх ненавиджу! Я візьму Їрене і втечу в табір! Там видурюють лише песети, а не душу! Я зароблю на себе й Їрене! Я буду ворожити, танцювати, красти, старцювати, але більш ніхто не спаплюжить мені душу... Але спочатку я підпалю школу! Чуєте, вашу школу, а не мою! А гроші, які забрала з банку, пущу за вітром! Хай ловлять їх циганчата! І бавляться, роблячи з купюр півників!.. О мадонно, як могла ти мене так одурити! - заломивши руки, Агнеса впала навколішки біля колони, б'ючись об неї головою, вигукуючи прокльони і погрози.
Григорій з силою шарпнув її за плечі, примусив підвестися, силоміць посадив поруч себе, просто на сходинки.
- Я непоправно завинив перед вами, Агнесо, не відкривши очі раніше. Але тільки тому, що хотів вас захистити. Ви б не змогли прикидатися, знаючи правду.
- Захистити мене? А може, себе?
- І себе теж. Але не від вас, а від Нунке, Думбрайта, всіх інших. Я теж потрапив до цієї пастки обманом, і кожна хвилина, навіть не година, може бути для мене останньою. Одне те, що я вам усе розповів... Ні, ні, не лякайтеся, адже ніхто в школі про це не дізнається. Для мене ваш від'їзд буде теж несподіванкою... Я так влаштую, ми так домовилися з падре. Офіційно ви маєте виїхати до Рима. Нунке в цьому зацікавлений, бо хоче, щоб послання до віруючих усього світу підтримали у Ватікані. Він не чинив би вам перепон, а я б не квапив вас з від'їздом. Але Думбрайт надумав усунути падре - єдину людину, яка вам допоможе сховатися на деякий час, влаштувати Їрене в санаторій... - Як це "усунути?"