Усе йшло, як і раніше, але відчувалось якесь напруження. Якась підводна течія в житті школи. Причину цього знали тільки Думбрайт, Нунке і, як не дивно, Вайс.
Його план викриття підпільної радіостанції Думбрайт і Нунке схвалили і почали негайно здійснювати.
Метод відсіювання, запропонований Вайсом, полягав у тому, що кожному вчителеві, інструкторові, вихователю різними засобами підсували "найдостовірнішу" інформацію, секретну новину.
Шульца перевіряли тричі. Перший раз - доручили супроводжувати на аеродром якогось особливо засекреченого агента, що мав летіти до Мюнхена, а звідти до Москви, з важливими дорученнями. Вдруге - разом з фахівцем-інструктором по диверсіях на залізницях Шульц розробляв план висадження в повітря моста через Дніпро в районі Крюкова. Нарешті, третього разу він супроводжував аж до французького кордону групу з трьох чоловік. Обличчя їхні були в масках, всі троє майже не говорили між собою, лише один "прохопився" необережною фразою, заявивши, що боїться поїздки до Москви. Супутник, який сидів поруч "балакуна", так ударив його ліктем під ребро, що той аж застогнав.
Приблизно у такий спосіб перевіряли всіх співробітників школи, всіх вихованців класів "А" і "Р".
У ці дні пеленгатори працювали цілу добу. Думбрайт назбирав їх з інших шкіл стільки, що найменший радіосигнал у квадраті школи було б не тільки спіймано, а й точно визначено, з якого саме місця його подавали.
Але таємнича станція мовчала.
За кілька днів, як згоріла таверна, Нунке прийшов до боса з останніми матеріалами розслідування причин пожежі. Він учора ввечері доповідав про знайдені обгорілі трупи: один без ноги - безперечно, господаря таверни, другий з проламаним черепом - Протопонова, третій, жіночий - дружини господаря. Труп Середи було знайдено біля складу пального, а дівчинка й слуга знайшлися живими під час самої пожежі. А сьогодні, закінчивши розчистку згарища, знайшли п'ятий труп, обгорілий до невпізнаний, але, як твердить експертиза, - чоловічий.
Думбрайт уважно вислухав повідомлення, насупився і нервово закрокував по кабінету.
- Вас ця новина знервувала?
- Так.
- А мене обрадувала. Бо саме в таверні міг оселитися радист, під виглядом туриста, і зрозуміло, чому мовчить тепер передавач.
- Але радистові хтось же давав відомості про школу, можливо, і не один раз?
- Я думав про це. І повірте мені, - голос Нунке звучав задушевно і щиро.- У нас не буде зручнішого часу для відправки всієї агентури, ніж тепер.
- Чому ви так гадаєте?
- Припустимо найгірше: у нашій школі переховується ворожий агент, який передавав радистові в таверну інформацію. Радист загинув. Агент без зв'язку. Він нічого не зможе вдіяти, щоб поінформувати про відправку агентури. До відправки треба приступити негайно .. Можливо, серед відправлених опиниться й проблематичний агент. Він зможе провалити групу із трьох чоловік, до якої потрапив сам. Решта груп уціліє. Ніхто-бо не знає місця призначення іншої групи,
Нунке викладав свій план довго і докладно.
Думбрайта його міркування переконали.
- Тільки от що, містер Нунке! Зробимо так: усім призначеним на відправку, кожному персонально, як велику таємницю, сповістіть, що виліт відкладається на невизна-чений час. Можливо, на дуже довгий... А тимчасом усе мусить бути підготовано: зброя, радіоапаратура, гроші, спорядження. Та ви самі знаєте, що потрібно.
- Усе давно готове!
- Тим краще! Беру на себе транспортування. Будемо виряджати групами по три чоловіки, але так, щоб в аеропортах, під час пересадок, вони не зустрічалися. Дату відправки я вам скажу пізніше. Резидентів будемо відправляти поодинці.
- Ви маєте на увазі, що все-таки доведеться вирядити двадцять чотири чоловіка? Встигнемо за ніч?
- За одну ніч можна цілу дивізію посадити на літаки і перекинути з одного кінця Європи в інший.
- А як з пеленгаторами?
- Зменшіть наполовину, але хай працюють цілу добу. Лише за кілька днів після відправки агентури знімемо посилений нагляд за ефіром.
* * *
Шульц і Домантович у службових справах зустрічалися кожного дня, навіть кілька разів на день. Нунке подобалося стикати їх між собою. Вони-бо поводили себе, як два півні. Не було випадку, щоб пропозицію Шульца підтримав Домантович або навпаки. Як вихователям російського відділу, їм належало разом з майбутнім резидентом чи агентом розробляти план якоїсь операції. Як правило, вони до згоди не приходили, і Нунке доводилося ставати арбітром. Шеф від задоволення потирав руки: він наочно переконувався, що Домантович ніяк не гірше Шульца знається на справі і може успішно конкурувати з ним у знанні сучасної Росії. А те, що вихователь і заступник ворогують між собою, ніколи не відвідують один одного у вільні години - то тільки добре. Можна бути спокійним - помилка одного не зостанеться не поміченою другим...