- І все це можете повернути тільки ви!
- Як?
- Негайно, найпізніше завтра вранці, вилетівши до Рима, ви того-таки дня розшукаєте Агнесу і повернетеся з нею сюди!
- Згода, Фред? - запитав, посміхаючись, Нунке.
- Згода, - радість у голосі Шульца була неприхована і прозвучала на цей раз абсолютно природно.
- Разом з вами полетить Вайс. Його завдання - будь-що ліквідувати падре Антоніо.
"І наглядати за мною", - додав у думці Фред.
- Збирайтеся: візьміть найкращі костюми, побільше грошей. Якщо ваша спільна з Агнесою подорож сюди стане, шлюбною - це буде найкраще!-Думбрайт говорив про шлюб Фреда з Агнесою як про щось абсолютно вирішене.
Шульц повернувся,, щоб йти, і раптом згадав:
- А ті негайні завдання, які я мав виконати, передати Домантовичу?
- Домантович дуже пошкодив учора ногу, стрибаючи з парашутом. Він довго пролежить, - сказав Нунке.
- А про які завдання йдеться? - поцікавився Думбрайт.
- Перевірити знання прізвищ місцевих керівників, обстановки у п яти слухачів групи "А", - пояснив Шульц.
- Це Домантович може зробити і лежачи в ліжку. Передайте йому, кого саме він має проекзаменувати і ваші спостереження за цими слухачами, - вирішив бос.
- До побачення!
- Щасливої дороги! Пам'ятайте: маєте три дні. Інформуєте Вайса кожного ранку, а він уже забезпечує зв'язок з нами. У вас і без цього там багато буде турбот.
Просто з кабінету Нунке Фред поспішив до Доманто-вича.
Той лежав у ліжку, вмостивши праву ногу на велику подушку.
- Розумієте, Шульц! Маленький камінчик і от маєте...
- Треба більше тренуватися, спиратися на носки...
- Ви прийшли як інструктор парашутного спорту?
- Я прийшов не як інструктор, а от у якій справі...
Григорій заговорив про тих п'ятьох, що їх Домантович має перевірити, а в цей же час йшло жваве листування:
- "Вилітаю до Рима повернути Агнесу, яка втекла. Інформацію звідти передам".
"Щасливий! Дурнем будеш, коли повернешся сюди. Так і передай мою думку полковнику Титову".
"Справу вирішить він".
"Категорично вимагаю сказати йому, що я й сам тут упораюсь".
"Прощай, Мишко! Пам'ятай про адресу старого цигана".
"Ще б пак!"
"Бережи себе, друже любий! За цей час ти став мені рідніший за брата".
На останню фразу Домантович не відповів. Він притяг 1 ригорія за руку до себе і міцно-міцно поцілував.
Григорій рвучко підвівся і хотів уже йти, але, щось згадавши, витяг новий аркушик паперу і написав:
"Що передати твоїм?"
"Адреса у Титова. Якщо пощастить, поїдь до мами, вона в Мінську. Розкажи, що можна..."
Перший аркушик листування прожував Григорій.
Другий - Михайло.
Очевидно, ковтати папір було неприємно і важко. У обох на очах з'явилися сльози...
Розділ дев'ятий
НАД МОРЕМ
Як тільки літак одірвався від землі, Григорій у знемозі прихилився до спинки крісла і стулив повіки. Тяжка утома ніби вдавила його в сидіння. Так навалюються на пілота перевантаження при зміні траєкторії польоту на великих швидкостях. Ця аналогія промайнула і згасла, бо мозок теж почала сковувати втома.
Не думати! Ні про що не думати! Зараз є змога не думати...
Григорій так і не зрозумів, був це сон чи коротке забуття, цілюще не тривалістю часу, а саме своєю глибиною. Але повернувся він до дійсності, немов омитий у семи купелях.
Літак уже набирав висоту. Сліпучо-білі хмари, збиті вітром у легкі кучугури пуху, пливли під крилом. Часом вони тоншали, ставали майже прозорими, потім знову громадилися, утворюючи химерно-примарні пейзажі, що ніби виринали з хаосу первозданного творіння.
На тлі цього хисткого, вируючого у безперервному русі світу, Григорій ніби збоку побачив літак, на якому він летить, І жахнувся: таким він здався йому матеріально грубим. І водночас його душа затремтіла від захвату перед світлим генієм людського розуму, здатним підкорити собі і сили, і стихії природи.
Та з захмарних, у справжньому розумінні слова, висо-костей його повернуло до грішної землі огидливе хропіння, що почулося ззаду.
Григорій повернув голову і побачив Вайса. Позеленілий, з виряченими почервонілими, мов у кроля, очима, той блював...
Гончаренка пересмикнуло од відрази.
У цій огидливій постаті ніби уособилась для нього вся бридота того світу, звідки він вирвався.
Блювотиння! Так, так - блювотиння всі ці думбрайти, нунке, ворони, вайси, що прагнуть споганити землю...