- Візьміть! Це той дав...
Того вечора, вперше за рік перебування в таборі, Марія вечеряла разом з усіма, навіть сиділа поруч Адели.
А ранок наступного дня почався вже зовсім несподівано: Адела витягла з великого клунка квітчасту спідницю і шовкову кохтину і звеліла дівчині прибратися. Побачивши, що вбрання для тоненької Марії завелике, стара власноручно припасувала його, десь підрізавши, десь зашивши. І коли Марія пішла до річки вмитися, ніхто з неї не глузував, як то бувало раніш. Але всі чомусь з цікавістю дивились на неї.
Тільки поснідали, як до табору знову під'їхало вчорашнє авто. З його дверцят ледве протиснувся якийсь гладун, а слідом за ним виліз той довготелесий пан, який вчора частував Марію вином. Побачивши її, довготелесий привітно помахав дівчині рукою, але не підійшов - Петро відразу запросив приїжджих до себе в шатро. Слідом за ними сюди зайшли і кілька старих циган.
За чверть години всі вийшли з великого намету отамана, і гурт на чолі з Петром підійшов до Марії.
- Чужа ти нам, Маріє! -почав отаман.- Ось уже рік, як ти в таборі, а чужою була, чужою й зосталася. І врода у тебе циганська, і кров наша, та зіпсували тебе старші твого роду. То й вирішили ми найняти тебе ось цьому панові на рік, а може, й на довше. Це від тебе залежатиме. Будеш слухняною - залишишся. А вередуватимеш чи прокрадешся, пан раніше тебе поверне. І тоді начувайся! Ось я палець до цього паперу приклав, що даю тебе панові як служницю.
Петро кивнув на гладуна, що тримав у руках списаний папір.
Хвилину панувала мовчанка. Усі запитливо дивилися на Марію, сподіваючись, що вона щось скаже.
Марія окинула всіх довгим поглядом і мовчки пішла до авто.
Розділ другий
ПОМСТА АГНЕСИ МЕНЕНДОС
Банкірові Карлосові Менендосу менш за все потрібна була служниця. Він загалом не знав, скільки в нього слуг і хто вони такі, бо всіма хатніми справами після смерті Дружини заправляла його стара нянька Пепіта. Єдине, до чого вона не втручалася, було управління віллою свого колишнього вихованця в Сан-Рафаель, чудесній місцевості поблизу Мадріда. Тут порядкувала тітка Карлоса -донья Їрене, мовчазний свідок амурних пригод небожа.
Сюди і привіз дон Карлос Марію.
Донья Ірене звикла до того, що час од часу Карлос привозить з собою "добру знайому", якій конче потрібно подихати свіжим повітрям і відпочити від столичної метушні. Мовчазно включившись у цю облудну гру, донья Ірене шанобливо вітала кожну гостю, всіляко їй догоджала, тактовно не помічаючи брутальності манер чергової знайомої, надто вільної її поведінки, нескромності туалетів.
Але щоб на віллі з'явилась циганка, та ще така молоденька, мало не дівчисько, - ні, такого стара не пам'ятає!
Втім, донья Ірене спочатку не дуже вболівала з цього приводу. Пересвідчившись у скороминучості захоплень свого небожа, вона сподівалася, що мине місяць, другий, і Марія так само безслідно зникне, як і всі її попередниці. Очевидно, на такий фінал своєї нової любовної авантюри розраховував і дон Карлос. Принаймні він охоче відгукнувся на запросини одного свого приятеля взяти участь у морській прогулянці яхтою. Навіть почав готуватися до подорожі. Та всі його плани полетіли шкереберть.
Сталося неймовірне: банкір Карлос Менендос закохався. До нестями! Так, як ще ніколи не був закоханий.
Можливо, цьому сприяло колишнє життя підстаркуватого банкіра, що встиг добре-таки підтоптатися і тепер прагнув до чогось більшого, ніж купована любов чи скороминуча інтрижка. Можливо, вибух цієї шаленої несподіваної пристрасті обумовлювався поведінкою Марії, що тримала себе з неприступністю королівни.
- Утечу! - заявила вона рішуче при першій же спробі Карлоса домогтися свого силою.- Сонного ось цим шарфом задушу і втечу! - Очі дівчини при цьому так блиснули, що Карлос зрозумів - свою погрозу вона виконає не вагаючись.
Те, що Марію може потягти до вільного циганського життя, тепер дуже непокоїло Карлоса. Часом він і зовсім розум втрачав з страху. Виїжджаючи ранком до Мадріда, Карлос по кілька разів нагадував челядникам, що вони повинні стежити за кожним кроком дівчини. Подвоєний штат садівників мусив охороняти всі підступи до вілли і, в разі появи десь поблизу циган, негайно ж повідомляти про це в поліцію, з якою у дон Менендоса була спеціальна домовленість щодо цього. Часто серед дня Карлос кидав раптово всі справи і мчав у Сан-Рафаель, гнаний підозрами і страхом, непереможним бажанням переконатися, що Марія тут, не втекла. Лише побачивши дівчину, він заспокоювався і гнав тоді гінців до міста за якоюсь новою прикрасою, ласощами, всім, що заманеться його молоденькій чарівниці.