Відтоді подружжя Менендос жило в постійній тривозі за Ірене. Виявлялося це по-різному. Агнеса ще старанніше постилася, ще більше коштів офірувала на різні "притулки", ще палкіше молилася. Карлос же з головою занурився у різні медичні довідники, журнали, підручники. Газет він тепер не читав, бо нічого його більше не цікавило. Навіть перемога Народного фронту на виборах шістнадцятого лютого 1936 року, а відтак і встановлення в країні революційної влади дон Менендоса скоріше здивували, ніж зацікавили. Адже його маєтностей, розкиданих у різних куточках Іспанії, поки що ніхто не чіпав, законної дружини в нього жодна влада відібрати не могла, донька, хоч і хворіла, а день у день підростала. Поручивши своїм довіреним частину капіталу, в разі чого, переказати в закордонні банки, Менендос і зовсім заспокоївся.
- Цей набрід, що виплив на поверхню, не здатний керувати країною, - заспокоював він дружину і тітку.- Буде навіть корисно, якщо іспанці в цьому переконаються. Повірте, мине місяць-другий, і все стане на свої місця.
Всупереч цьому прогнозові, розбурхана Іспанія вирувала все більше. Навіть такий недолугий політик, як дон Карлос, почав розуміти, що справа далеко серйозніша, ніж він гадав раніше. Менендос почав нервувати, все частіше заводив мову про потребу готуватися до можливої втечі за кордон. Біля безмовного досі радіоприймача в години вранішніх і вечірніх передач тепер купчилася вся родина.
Увімкнули приймач і ранком 19 липня. Першим передавалося оповіщення, яке дуже схвилювало Карлоса: революційний уряд Іспанії видав указ про реквізицію приватних машин для потреб робітничих організацій. Вся родина сприйняла це як справжню катастрофу. Позбавити їх машини? Та це ж просто нечувана сваволя! І не в матеріальних збитках тут справа. Якщо реквізують авто, їх поставлять у цілковиту безвихідь. А що, як доведеться терміново викликати до Їрене лікаря? Як дістатися з Сан-Рафаель до Мадріда? Адже вони, через хворобу доньки, живуть на два доми, це не примха, а сумна необхідність. Не буде ж Агнеса з маленькою Їрене мандрувати дві години поїздом, коли машиною можна домчати за півгодини? Бувають випадки, коли кожна година, навіть кілька хвилин стають виграшем у боротьбі за життя.
- Ні, я буду протестувати! Я сплачу який завгодно штраф, податок, а машини не віддам. Зараз же їдьмо в Мадрід! Мусять же там зважати на винятковість нашого становища!-заявив господар дому так рішуче, що ніхто не наважився з ним сперечатись.
Одразу ж після сніданку рушили до Мадріда. Дон Карлос повів машину сам. І не прямим шляхом, як завжди, а через Гвадарраму. Це подовжувало дорогу, але мало й істотні переваги: менше було шансів потрапити на очі патрулів, які, безумовно, вже полюють на автомобілістів на битому шляху, та й місцевість, по якій доведеться їхати, не така набридла і до найменших подробиць знайома. А їм усім треба розвіятись, відволіктись від тривожних думок...
Нові краєвиди, справді, трохи розважили Агнесу. Маленька Їрене заснула, і молодій жінці ніщо не заважало милуватися дорогою, бездонною синню неба, віддаватися тій насолоді рухом, яку завжди породжує швидка їзда. Карлос і донья Їрене, що сидить поруч нього на передньому сидінні, про щось стиха розмовляють, отже, чоловік не докучає їй зараз своєю запопадливою турботливістю. Так хороше, що можна віддатися плинові власних думок або просто заплющити очі, підставивши обличчя зустрічному вітрові, і ні про що не думати. Лише відчувати на колінах тепло ніжного дитячого тільця...
- За кілька кілометрів Гвадаррама, - кинув дон Карлос, повернувшись до дружини. Агнеса мовчки посміхнулася і, відкинувши голову на спинку сидіння, заплющила очі.
Молода жінка, очевидно, задрімала, бо ніколи потім не могла пригадати, з чого все почалося. Вона лише почула стрілянину, побачила голову чоловіка, що раптом впала на кермо, глибокий кювет, на який мчала машина, а за ним громаддя скелі... Далі все поринало в чорному тумані...
Опритомнівши, Агнеса побачила, що лежить за кілька метрів від розбитої машини. Несамовито зойкнувши, жінка почала шукати очима маленьку Їрене і тільки згодом збагнула, що донька з нею: це її тільце вона так міцно стискає руками. Мабуть, в останню хвилину Агнеса встигла схопити дитину, і з машини їх викинуло разом.
Одного погляду, кинутого на Карлоса і його тітку, було досить, щоб пересвідчитися - вони вже не потребували допомоги. Хитаючись, Агнеса підвелася і попрямувала в бік Гвадаррами.
Якби не падре Антоніо, дружину покійного дона Карлоса Менендоса, напевне б, замкнули в божевільню. На слідстві, що почалося у справі бандитського наскоку на машину і її пасажирів, Агнеса вперто повторювала, що звуть її Марія, а прізвища вона не має.