Ім'я Агнеси Менендос кілька днів не сходило з газетних сторінок. На її адресу надходили численні телеграми з Берліна, Рима, Нью-Йорка, Лондона, Парижа. Представник Ватікану відвідав віллу в Сан-Рафаель і передав Агнесі папське благословення. Особистий посланець Гітлера, майор Нунке, повідомив, що йому доручено лишитися в Мадріді і в разі потреби стати спеціальним радником благородної іспанської сеньйори.
Несподівана поява Нунке спочатку занепокоїла падре Антоніо, але обидва швидко порозумілися, домовились про форму, в яку має вилитись розпочатий рух, і сфери своєї діяльності. Наслідком цього було вміщено в усій франкістській пресі повідомлення, що удова Менендос відкриває школу "лицарів благородного духу", де готуватимуться кадри для майбутнього хрестового походу проти безбожної більшовицької Москви.
Тепер уже не тільки вітальні телеграми, а й грошові перекази, всілякі цінності надсилали Агнесі Менендос відомі й невідомі друзі та однодумці. Несподівано з'ясувалося, що спадщина вдови дон Карлоса не така вже велика. Його довірені не тільки заплутали справи, а й добре підживилися. Мало не всі нібито переказані за кордон гроші кудись таємниче зникли.
Агнеса вкрай розгубилася. Тепер майор Нунке став не просто радником, а потрібною людиною. Навіть падре Антоніо почав перед ним запобігати.
О, він розумна голова, цей Нунке! Його не сполохало повідомлення падре про те, що в Агнеси, по суті, немає вільних грошей для школи. Того, що лишилося, ледве вистачить на утримання хворої Їрене. Спинка все ще болить, а ніжки відмовляються носити худе тільце...
За таких обставин школа мусить утримувати Агнесу, а не вона її.
Нунке насамперед запропонував не розголошувати фактичного стану речей.
- Нові гроші липнуть до старих... Чули цю приказку? Отже, про людське око Агнеса мусить лишатися багатою... Решта залежатиме від нас з вами...
І Нунке не гаяв часу. Не від імені Агнеси, а як її радник, він розіслав у різні країни світу, по одному йому відомих адресах, численні листи, запобігливо сповістившії номер банківського рахунку популярної тепер удови Менендос.
Розділ третій
ТЕРАРІУМ БІЛЯ ФІГЕРАСА
Коли від невеличкого міста Фігерас, розташованого в іспанській провінції Каталонії, ви проїдете по шосе кілометрів з двадцять на північний схід і на ньому побачите добротні будови, придорожню таверну, двір якої обнесено високим, може, надміру високим муром, у вас одразу складеться враження, що господар цього, по-нашому кажучи, шинку робить добрий бізнес, бо всі будівлі і внутрішнє обладнання таверни свідчать про достаток і ту господарську дбайливість, яка красномовно переконує: тут можна не боятися, що вам подадуть погано приготовану страву чи покладуть нечисте простирадло, якщо після смачного обіду вас клонитиме на сон. Та коли б ви мали час зупинитись у таверні на день-два, у вас мимоволі б виник цілий ряд запитань, і зовсім не на кожне з них ви одержали б відповідь.
Багато чого ви б не зрозуміли, а передусім того - звідки ж той достаток? Таверна від Фігераса - за якісь двадцять кілометрів, отже, подорожній, що їде з міста, не встиг проголодатися і тому проїздить повз таверну, не зупиняючись, а якщо й зупиниться, то лише на кілька хвилин - промочити горло вином з водою, як то полюбляють іспанці. Так само поводять себе і ті, що їдуть не з міста, а до міста, їм теж немає рації надовго затримуватися майже біля самісінького Фігераса - кожен, природно, поспішає швидше дістатися додому або до міського готелю.
Колись, правда, основним джерелом прибутку в тутешніх місцях були туристи. На подив іспанців, вони пили лише чисте вино і в такій кількості, що вражали навіть каталонців. Але після франкістського перевороту туристи обминають Іспанію. Ті ж німецькі мандрівники-їх-бо навіть туристами не назвеш! - що сновигають тепер усюди, від казарми до казарми, їздять з власними дорожніми буфетами, де є все потрібне, щоб задовольнити і голод і спрагу.
Поживши з день у таверні, ви б з подивом подумали, який то мізерний її прибуток: від сили п'ять, ну хай десять песет!
Правда, час од часу до таверни під'їжджають криті вантажні машини, які господар пропускає просто у двір, довіряючи шоферам і вантажникам самим поратися в кам'яних коморах і льохах. З двору машини виїздять навантажені ящиками, мішками, паками. Можна подумати, що тут розташовано не таверну, а якусь оптову базу.
Так, багато дивного і незрозумілого вразить вас на плато. Спробуйте в час вечірньої прохолоди прогулятись, і ви побачите, як спохмурніє враз господар.