Нунке відвернувся до вікна і якийсь час замислено дивився на колишній монастирський сад.
- А зайти до палати, нарешті, можна? - роздратовано запитав він.
- Я не знаю, за яких обставин з ним це трапилося. Якщо ви в якійсь мірі причетні до цього, навіть просто були присутні, я радив би зачекати. Все, що нагадує обстановку або причину захворювання, може викликати значні, може непоправні, ускладнення. Якщо ж...
- Гаразд, - перервав професора Нунке, - я на це зважу. Спасибі за всі турботи. Сподіваюсь, ви не відмовитесь взяти участь у консиліумі, якщо в цьому виникне потреба?
Після від'їзду професора до Жерони, Нунке ще довго крокував по кабінету, щось обмірковуючи. Нарешті подзвонив.
- Мундир оберста німецької армії, - наказав він черговому.
Прибравшись в парадний мундир і почепивши на нього кілька хрестів і медалей, Нунке попрямував у дальній кінець коридора. Лікар підтюпцем поспішав за начальством, а коли вони підійшли до дверей, забіг наперед, щоб їх відімкнути.
- Я зайду один, - зупинив його Нунке, побачивши, що лікар і далі збирається його супроводжувати.- Але будьте поблизу. В разі чого, я вас покличу на допомогу.
Кімнат, відведених хворому, було дві. Перша, до якої зайшов Нунке, правила і за кабінет, і за вітальню. Письмовий стіл з апаратом домофону, диван, кілька стільців, круглий столик, дверцята вробленої в стіну шафи - ось усе, що тут було. Окинувши довгим поглядом речі, навіть стіни, Нунке навшпиньки попрямував до другої кімнати - опочивальні. Вона теж була умебльована дуже скромно: широке дерев'яне ліжко з тумбочкою біля нього, підставка для одягу, маленький столик з домофоном. Двері збоку вели в туалетну.
Якщо першу кімнату щедро освітлювала п'ятилампова люстра, то в опочивальні було напівтемне, світло ледве просівалося з-під темного абажура настільної лампи. Нунке, очевидно, добре знав ці покої, бо відразу знайшов за дверима вимикач. Під стелею спалахнула велика матова куля. Присунувши стілець до ліжка, Нунке сів у ногах хворого.
Той лежав, вкритий по груди ковдрою, з випростаними вздовж тіла руками, заплющеними очима, не реагуючи ні на світло, ні на появу відвідувача. У цій непорушності пози було щось моторошне, здавалося, що тіло хворого вже скував холод смерті. Кілька хвилин Нунке пильно вдивлявся в довгасте знайоме обличчя. Обросле маленькою борідкою, змарніле, воно скидалося на маску...
Схопившись з місця, Нунке попростував було до дверей, щоб покликати лікаря, та вже на порозі круто повернувся і знов підійшов до ліжка. Треба самому пересвідчитись, перевірити, чи е пульс.
Та ледве начальник школи торкнувся руки хворого, як той відкрив очі і раптом сів на ліжкові. Від несподіванки Нунке відсахнувся.
- Гер оберст? - ніби не вірячи власним очам, запитав хворий.
- Лежіть, лежіть! - ствердно киваючи головою, Нунке м'яко натиснув на його худі плечі.
- І справді, щось наморочиться в голові. Гаразд, ляжу. Але, сподіваюсь, ви не примара і не розтанете зараз у повітрі? Мені конче треба задати вам кілька запитань.
У спрямованому на Нунке погляді промайнули насмішкуваті іскорки.
- Радий, що ви опритомніли, і охоче відповім. Отже?..
- Скажіть, лікар, що приходив до мене в камеру, був від вас?
- Від мене...- буркнув Нунке.
- А для чого ви все це зробили, гер Кронне?
- Давайте умовимось, я не гер Кронне, а гер Нунке, розумієте? Нунке! Так мене всі тут називають, звіть і ви. І ви не Генріх фон Гольдрінг, а, скажімо, Фред Шульц. Ви тут в одному закладі, і треба було вас якось записати. Порадитись з вами я не міг, довелося вибрати ім'я на свій смак. Отже, ви Фред Шульу. Не заперечуєте?
- Але для чого все це потрібно? Для чого весь цей спектакль? - в голосі Генріха, а відтепер Фреда Шульца, чулося неприховане роздратування.
- Я, звісно, зобов'язаний вам усе розповісти. Але ви ще хворий, навіть дуже. Лише сьогодні професор Кастільйо, вельмишановний і компетентний...
- Гер Нунке, ціна вашому шановному професорові - три крони, та й то тільки на лейпцігському ярмаркові. Протягом майже двох тижнів, він мене, мов різдвяного гусака, нашпиговував усякою бридотою, а діагнозу такої звичайнісінької хвороби встановити не міг!
- Виходить, ви все відчували? - здивувався Нунке.
- Ще б не відчувати! Вас би так пошпигали! - І розуміли, в якому ви стані?
- Чув розмови ескулапів біля свого ліжка і, признатися, дуже ними втішався.