Розділ четвертий
ТАЄМНИЧИЙ ВАНТАЖ
"Гришо, ходи-но сюди! Гришо, ходи-но сюди! Поглянь як за ніч розпукли яблуні!" - голос батька долинає відкілясь здалеку, і Григорій марно намагається прорватися крізь товщу сну, озватися бодай словом. "Я за..., я за..., я за-а-раз!" - видавлює він з себе, нарешті, і раптом з жахом помічає, що в прямокутнику дверей стоїть зовсім не батько, а Кронне. На устах оберста глузлива посмішка, в очах зловтіха.
Обливаючись потом, Григорій прокинувся.
Погано!
Невже він справді кричав уві сні? Не зумів відмежуватися від свого "я" і цілком перевтілитися в цього клятого Фреда?.. А може, то тільки наснилося? Так чи так, а треба посилити контроль над собою. Григорія Гончаренка нема, є тільки Фред Шульц. Затям це так, щоб навіть у думках ти звертався до себе, як до Фреда!
Так ось, Фреде: твої справи кепські з усіх поглядів. Найгірше ж полягає в невизначеності твого становища. Небезпека відома - то півнебезпеки.
Можна було сподіватись, що Нунке схоче продовжити почату розмову і розповість про школу, як обіцяв. Але наступного дня він не прийшов. І не тільки наступного. До кінця тижня Фред бачив лише лікаря. А той поводив себе більш ніж стримано. Історія з симуляцією явно зачепила його професійне самолюбство, він не приховував своєї глибокої образи і під час огляду пацієнта обмежував свою розмову з ним суто діловими зауваженнями і такими ж діловими запитаннями.
- Можу я вийти бодай у садок? - не витримав, нарешті, Фред.
- Поки що ні.
- До вашого арсеналу не входять такі ліки, як свіже повітря?
Лікар знизав плечима.
- Не можна сказати, щоб з вас був дуже говірки"! співрозмовник! Про що вас не спитаєш...
- Усі свої запитання адресуйте начальникові школи.
- Так я ж нікого, крім вас, не бачу! Передайте кому слід, що я сконаю тут без свіжого повітря, що мені потрібен моціон. До речі, це входить до ваших лікарських функцій... І хай мені принесуть книжок!..
Промимривши щось невиразне про своє невтручання в справи, які його не стосуються, лікар вийшов.
Але за якісь півгодини ключ у замку повернувся, і на порозі з'явився високий згорблений старик з стосом книжок під пахвою. Відрекомендувавшись бібліотекарем, він без будь-яких дальших пояснень поклав принесену літературу на стіл і, чемно вклонившись, вийшов.
Ніколи ще пальці Григорія так не тремтіли, обмацуючи палітурки, гортаючи сторінки. Одна книжка, друга, третя... ось уже і весь стос переглянуто, а нічого путнього нема! Переважно німецькі видання часів Гітлера. На увагу заслуговує хіба що тритомний довідник "Россия", видрукуваний російською-таки мовою. Що ж, це цікаво!
Під час свого перебування за кордоном Генріху фон Гольдрінгу доводилося бачити безліч подібних путівників і довідників, але тритомний до рук не потрапляв. Тож зрозуміло, що двійник Гольдрікга - Фред взявся саме за нього.
Фред був певен, що в кімнаті є підслуховувач. Не виключена можливість, що за тим, кого привезли сюди як Гольдрінга, стежить і чиєсь пильне око. Тому він завжди поводив себе так, як і годиться в подібному становищі. Але, розгорнувши навмання довідник і прочитавши перші рядки, на яких спинилось його око, він не витримав і зайшовся голосним реготом.
"Для росіян цукор - не продукт харчування, - ще раз прочитав він вголос, - а ласощі. Ними частують тільки найдорожчих гостей".
Все ще сміючись, Фред глянув на титульну сторінку: "Переклад з другого нью-йоркського видання", - значилося там.
Ні, недурно, видно, довідник перевидавали і перекладали. Бо як би без цього світ дізнався про всі прикмети незбагненної російської вдачі!
Чого варті, наприклад, отакі рядки:
"Найдорожча річ для кожного росіянина - ікона. За неї він ладен віддати все, що має..."
Або ось це:
"Росіяни не розуміють слова "демократія".
"Руська жінка любить, коли її б'є чоловік. Биття вона сприймає як доказ любові..."
Навмання гортаючи сторінки, Фред знову і знову заходився реготом, немов перед ним був не довідник, а найдотепніший гумористичний журнал.
Мабуть, саме регіт і заглушив кроки нового відвідувача, на появу якого Фред сьогодні не сподівався. Втім, Нунке був не сам: слідом за ним увійшов невисокий, досить огрядний, але з військовою виправкою чоловік, того неви-значеного віку, коли людині з однаковою підставою можна дати і тридцять п'ять і сорок п'ять років: зморщок не видно, колір обличчя свіжий, та лоб переходить у велику лисину, що сягає аж за тім'я; погляд сірих опуклих очей ніби й жвавий, та під ними вже намічаються брижі, що ось-ось перетворяться на мішечки. Але все це впадало в око пізніше, бо насамперед увагу привертав рот чоловіка, трохи скошений великим шрамом, що перетинав усю ліву щелепу.