- Йдеться про якесь доручення?
- І дуже серйозне.
- Тоді ви мене здивували: як можна новакові, людині ні з чим тут не обізнаній...
- Я знайомий з вами не перший день і знаю ваші якості: вміння швидко орієнтуватися в складній обстановці, рішучість, хоробрість. Призначаючи вас комендантом Кастель ла Фонте, я мав про вас всі потрібні відомості і ніколи не каявся, що спинив вибір саме на вас.
- Дуже вам вдячний...
- Таким чином, ваші побоювання...
- Пробачте, але повинен же я знати бодай таку дрібничку: чиї накази я мушу виконувати!
- Пригадайте нашу першу розмову тут-таки.
- Здогадка - ще не певність. А наосліп я діяти не збираюсь. Що собою являє ваша школа "лицарів благородного духу"? Так, здається, зветься цей богоугодний заклад?
- Ет, вивіска! Данина схильним до романтики іспанцям. Ширма, за якою можна почувати себе зручніше і безпечніше. Таким, як ми з вами, людям, що піклуються долею не тільки Німеччини, а всього західного світу, треба накопичувати сили потай. Поки що. За якою завгодно вивіскою!- з пафосом вигукнув Шлітсен.- Усвідомивши свою історичну роль, ми незабаром об'єднаємо свої розпорошені сили і тоді...
- Чудесно сказано, гер Шлітсен, але я волів би перейти до справи, - поморщився Нунке, знаючи схильність свого заступника до довгих і пишних промов.- А справа полягає ось у чому...
Начальник школи спинився, ніби хотів паузою підкреслити всю вагомість того, до чого збирається перейти. Показуючи, що він розуміє це, Фред виструнчився на стільці.
Шлітсен поклав на край попільнички сигару, яку хотів було припалити.
- Минулого разу ми з вами говорили про становище, в якому опинилась Німеччина, її розчленовано, в ній господарюють переможці. Ми не можемо сховати від них своїх фабрик, заводів, усіх тих матеріальних надбань, що є невід'ємною власністю нації. Але ми можемо сховати інше - наші державні таємниці, зробити так, щоб сюди око переможців не сягнуло. Йдеться про державні секретні документи, листування, що йшло поза звичайними дипломатичними каналами, списки потрібних для відновлення фатерлянду людей... Ви не новак у таких справах, Фред, тому не вдаватимусь до зайвих пояснень. Скажу лише одне: значну частину таких документів сховано і сховано якнайнадійніше. Але є документи, потрібні вже сьогодні, так би мовити, для поточних справ... Хоча б такої школи, як наша. Зрозуміло?
- Починаю потроху розуміти.
- І чому саме з вами я почав цю розмову? Це теж розумієте?
- В основному. Очевидно, мені буде доручено одержати цінні документи і привезти їх в певне місце. Так, гер Нунке?
- Висновок логічний. Чи не правда, гер Шлітсен?
- Якщо це висновок, а не інтуїтивна здогадка, - виправив педантичний Шлітсен.- Перш ніж погодитись з вами, я хотів би простежити за ходом думок нашого молодого колеги.
- Ви вважаєте, це має таке принципове значення? - нетерпляче запитав начальник школи.
- Я лише відповів на ваше запитання, гер Нунке, - образився Шлітсен.- Точність у висловах, на мою думку, являє собою...
- Гаразд, висловлюсь максимально точно: у нас обмаль часу, шановний колего! - в голосі Нунке тепер звучало не лише нетерпіння, а й роздратовання.
Помітний антагонізм між начальником школи і його заступником у подальшому Шульцу міг тільки допомогти, та зараз Фред не хотів загострювати взаємин ні з першим, ні з другим.
- О, моя відповідь не забере багато часу, гер Нунке, - промовив він поспішно.- В одному з підручників "Логіки" одного відомого автора є твердження: чим інтелігентніша людина, тим з меншими подробицями вона розповідає про бачене, прочитане чи почуте... Мені не хотілося б, щоб гер Шлітсен мав мене за людину неінтелігентну, і тому я відповім коротко: мене попереджають про серйозне доручення, потім кажуть про приховання секретних документів і потребу частину їх мати в своєму розпорядженні зараз, не важко здогадатися...
- Ви задоволені, гер Шлітсен?-ущипливо запитав Нунке.
- Цілком.
- Тоді конкретно про те, що стосується Фреда. Наша людина днями привезе в умовне місце секретні документи, може, навіть цінності. Вам, Фред, доручається їх одержати і приставити сюди. За всяку ціну приставити цілими і неушкодженими!
- Куди їхати?
- До Мадріда.
- Літаком, машиною, поїздом? - Літаком.
- Мене буде хтось супроводжувати?
- Так. Ми зважили на те, що ви не знаєте іспанської мови, і в допомогу вам даємо спритного і добре перевіреного співробітника школи. Та й завдання виконати вам буде легше з помічником.
- Що я маю робити в Мадріді?