От і прорахувався. Григорій повернеться. Обов'язково повернеться! Але перед цим..
Перевернувши гарячу подушку, Григорій заплющив очі. Крапка! Не смій зараз думати. Це в літаку ти міг прикидати так і сяк, складати плани, обмірковувати їх варіанти. Тепер же, коли до справи підійшов впритул, мусиш мати свіжу голову. Давай краще послухаєм, що вистукують колеса вагона, в якому ти буцімто їдеш: ти-со-мов... ти-со-мов... ти-со-мов...
Із цілковитого небуття його вирвало досить-таки безцеремонне торсання за плече.
- Сомов! Чуєте, Сомов! Так можна і царство небесне проспати, а вечерю й поготів... Дякуйте долі, що я по цигарки зайшов і вас побачив.
- А... це ви, Домантович! А з вас, знаєте, непоганий товариш. Невже я стільки проспав? Тільки зараз відчув, як зголоднів...
- То покваптесь, бо всі наші вже відвечеряли. А бар через оту кляту лекцію теж буде закрито.
Домантович присів на порожнє вже ліжко капітана і делікатно відвернувся, поки Сомов одягався.
- Ну ось я і готовий... Можемо йти. Стривайте, а як бути з отим крихіткою? - Сомов кивнув у бік ліжка, на якому, повернувшись обличчям до стіни, лежав здоровань.- Він же теж, мабуть, не вечеряв? А лишитися без вечері отакому...
Домантович лише махнув рукою.
- На Середу знов найшло, - пояснив він вже на східцях.- То хлопець як хлопець, трохи, правда, похмурий і не дуже гомінкий, а людей, проте, не цурається... Інколи ж просто не підступи. Або скажений такий, що під руку не потрапляй, або міни під його ліжко підкладай - не побачить і не почує. Повернеться до всіх спиною і лежить, втупившись очима в стінку. Занудився, мабуть. Де ж таки, з отакою силою і без діла! Йому б сокиру в руки та ліс валити або шаблюку та в чисте поле... Ех, впихнули нас у цю кам'яницю, чорти б вас усіх забрали, і сиди! Чекай, поки перепхнуть ще кудись. Мов стадо відкупленої худоби, з якою ради собі не дадуть, так вона дійшла...
Коли Домантович і Сомов прийшли в їдальню, тут уже нікого не було. Застиглі боби з тушонкою в'язли в зубах, залишали на піднебінні неприємну плівку, і Сомов з насолодою запивав їх ріденькою, але ще теплою кавою.
- Ну що ж, пішли на розправу? - звернувся Домантович.
- Ви гадаєте, що буде розправа?
- А ви сподівалися, що сутичка з Протопоповим на бійці й закінчилася?
- Ну, хай буде, що буде, - рішуче кинув Сомов і попрямував до дверей.
Розділ п'ятий
КРУКІВ ЗБИВАЮТЬ У ЗГРАЇ
Виїжджаючи до Мюнхена, Гончаренко дуже скептично ставився до побоювань Нунке, що в групу колишніх власовців пробрався радянський агент. Один процент проти дев'яноста дев'яти, що це не так, і не більше шансів, що Гончаренкові пощастить з ним зв'язатися, передати відомості про себе, поінформувати про діяльність школи біля Фігераса. Проте і на цей один процент він зважував, будуючи дорогою план своїх майбутніх дій: категорично заявивши про свій намір повернутися на батьківщину, він тим самим ніби подасть сигнал про себе і водночас посіє розбрат серед членів групи. Будь-що її розколоти і цим не дати школі "лицарів благородного духу" одержати таке значне поповнення, як ці власовські головорізи.
І тепер, ідучи на лекцію якогось Бломберга, він був радий, що матиме змогу відразу побачити всю групу, можливо, й посперечатись де з ким.
Гончаренко поглянув у північний бік подвір'я і побачив у прочиненому вікні обличчя Хейендопфа.
"Отже, в разі нової бійки з Протопоповим підмога буде..." - промайнуло в голові.
- Доброго вечора! - привітався Гончаренко-Сомов, підходячи до гурту.
Відповіло лише кілька голосів. Решта непривітно, спідлоба позирнула на ловака. Той з безжурним виглядом пройшов повз два ряди лав і сів на краєчку останньої.
Подвір'ям до гурту наближався Протопопов, пропускаючи поперед себе довготелесого чоловіка в цивільному костюмі, що висів на ньому, мов на вішалці.
- Рекомендую, панове, - пан Чорногуз! Гер Бломберг, про виступ якого було оголошено, сьогодні не зміг прийти, - сповістив Протопопов і, похнюпивши голову, примостився на одному з двох стільців, що стояли позад маленького столика.
Пан Чорногуз не належав до тих промовців, що відразу здатні захопити аудиторію і які влучним і до місця сказаним дотепом вміють знов збудити інтерес слухачів, коли увага присутніх вже стомлена. Він говорив гладко, чисто, але без піднесення, оскільки, мабуть, повторював цю промову не один раз.
Уже з перших слів промовця стало зрозуміло, до чого він веде: пан Чорногуз, виявилося, приїхав вербувати добровольців у загони українських націоналістів, що гуртують свої сили для "небом благословенної" боротьби з більшовизмом.