- Чого це раптом? У мене друзів тут немає...
- Протопопова ненавидять... Більшість.
- Що ж, коли так, одну ніч можна й не поспати, - погодився Сомов, зрозумівши, що Середа не став би його даремно страхати.
Та цієї ночі не спали не лише Сомов і Середа, а майже весь табір.
Ті, що записалися в загони "визволителів України", відразу одержали по двадцять п'ять доларів як частину авансу, обіцяного Чорногузом.
Таку несподівану подачку гріх було не "змочити". А оскільки примітивний бар при казармі утримували через підставну особу Хейендопф разом із своїм босом, то на подібні порушення встановлених у таборах для переміщених порядків начальство дивилося крізь пальці, навіть заохочувало до них.
Принаймні в казармі, де мешкали Сомов з Середою, враз стало порожньо. Час від часу сюди навідувався лише Домантович.
-- Ви теж вирішили відкрити свій рахунок у банку для отого проводу? - запитав його Середа, коли той вперше зайшов сюди.
- Мені це ні до чого. Я маю професію інженера-електрика. Не пропаду й тут!
- Значить, ви своїх друзів у "визвольний похід" виряджаєте? - не втримався від іронічного зауваження Сомов, дивлячись на розчервоніле від шнапсу обличчя Доманто-вича.
- А чому не випити, коли вряди-годи трапляється нагода?
- А він не з тих посіпак Протопопова? - запитав Сомов, коли Домантович вийшов.- Може, він навмисне його послав - глянути, чи м'и не поснули?
- Навряд... Він у таборі не так уже й давно, а біля Протопопова все більше його старі поплічники... А втім, біс його знає... У душу людини не залізеш. А береженого і бог береже.
Сомов і Середа не спали майже всю ніч. Не тому, що так уже боялися, просто зав'язалася розмова. Сомов розповів про свої пригоди, звичайно, з вивченої ще в школі лицарів "легенди". Він сподівався викликати цим Середу на відвертість і не помилився.
- Дивно, що ви той... отак про себе розповідаєте. Ми тут як вовки. Один одному горлянки перегризти ладні. І всі криються. Про минуле - ані телень. Кожен боїться цього минулого, хоче сам від себе його сховати, забути...
- Ви тут давно, очевидно, багатьох знаєте...- почав було Сомов, але Середа перервав його:
- Я тут місяця з півтора... Але ми тут усі з різних частин. Не всіх і на прізвище гаразд знаєш. А щоб про минуле завести мову...
- Мабуть, не дуже світле?
- Чорніше чорного... І в мене, і в Протопопова, і, певен, в кого не спитай.
- А ви Протопопова, казали, давно знаєте?
- А щоб йому пуття не було! Хай бог, якщо він є, заплатить йому за всі злодійства і за мене особисто!
Середа замовк і так стиснув зуби, що відкусив краєчок сигарети, яку тримав у зубах.
- Ого! Мабуть, той Протопопов - штука?
- Все життя мені попсував, усю душу скалічив...
- А в кого воно з нас не скалічене...
- Образливо мені, що мене, мов теля дурне, на налигачі у ту капость затягли... Ех, хоч душу відведу! Чи, може, вам нецікаво?
- Послухаєш чужу біду, і своя легшою здається... Та й ніч швидше мине...
Середа прихилився до спинки ліжка, довго смоктав сигарету і по паузі почав:
- З'явився в наших краях Протопопов приблизно за півтора року перед війною. Та й не звався він тоді Протопоповим, а "отцем Кирилом".
- Попом був, чи що?
- Вроді б за попа, тільки у сектантів... Я тоді на лісозаводі працював. Заробляв нічого собі. Вже й оженитися було надумав. Молодиця одна, певніше, удова бездітна, у душу запала... Все йшло, як у людей... А потім сумніви всякі почали обсідати. Ви ще молодий, то, може, й не пам'ятаєте останніх років перед війною... Тільки те й чуєш було: Гітлер на ту країну напав, ту загарбав. У газетах і по радіо сповіщали тоді: таке-то місто фашисти розбомбили, таке-то знищили. Ну й пішли між народом чутки, що кінець світові приходить. Де вже тут думати було про одруження. Так у мене на душі чорно було, що навіть з хати виходити не хотілося. До нареченої перестав ходити.
- А вона як?
- Так само, як і я, думала. Тяжкі то були часи!
- Я ті часи трохи пам'ятаю...
- Отож... Ну й пішли між нами, лісорубами, всілякі розмови. Мовляв, що це робиться?.. У мене не те, що товариш, а, просто кажучи, напарник був. Мишко... Відкликав він мене одного разу та й каже: "Знаєш, браток, здибався я з однією людиною, яка геть-чисто все пояснити може... І раду дасть. Хочеш - познайомлю? Він у хаті лісника зупинився, і багато людей до нього сходиться! Підеш?" Я погодився, будь він проклятий, той день! У неділю рушили ми з Мишком до лісника - це кілометрів за вісім від нашого селища. Вийшли вдосвіта і прийшли тільки сонце підбилося. А в хаті лісника вже народу того - ніде курці клюнути.