- Я радий, гер Гольдрінг, що ви вже призвичаїлись до нових обставин, - сказав Кронне, пересівши за столик свого колишнього підлеглого, - Адже раніше, навіть у цивільному костюмі, ви назвали б мене гер оберст?
- Це завуальований докір?
- Навпаки, абсолютно щире схвалення.- Губи Кронне торкнула досить кисла посмішка.- Тим більше, що я не сподівався вас бачити живим і здоровим...
"Випадкова зустріч чи ні?" - думав Григорій, вдивляючись у випещеного і чемного, як завжди, Кронне.
- Тепер, бароне, розкажіть коротенько, як ви дістались сюди з Кастель ля Фонте і що ви зробили з секретними документами?-Кронне запитував тихо, ввічливо, але його прохання звучало як наказ. Очевидно, давня звичка командувати давалася взнаки.
- Документи я, звісно, спалив, навіть ліквідував декого з небажаних свідків і через те прибув сюди пізніше, ніж більшість офіцерів з табору для військовополонених.
- Вам пощастило - я побоювався, чи не потрапили ви до рук гарібальдійців... А де зараз Бертгольд, його, тобто і ваша, сім'я?
- Доля Бертгольда мене дуже непокоїть... Адже буквально напередодні капітуляції він мав необережність виїхати до Північної Італії. Що ж до моєї нареченої і її матері, то .. Знаю тільки, що вони виїхали до Швейцарії. Отже, надії розшукати їх я не втратив.
В останню фразу Григорій намагався вкласти якнайбільше схвильованого почуття, але прозвучала вона досить сухо. Мабуть, через те, що огиду до Лори і дружини колишнього групенфюрера він проніс через усю війну.
- А загалом, які у вас плани, гер Гольдрінг?
- Ніяких, буквально ніяких. Зараз мені просто страшно зазирати в майбутнє! Німеччина? Чи існує зараз взагалі таке поняття? Чи зможемо ми, до краю стомлені люди, відновити її у всій силі і славі?
Іронічна посмішка майнула на губах у Кронне,
- Ви людина ще надто молода, бароне, і, пробачте, вам бракує досвіду, вміння орієнтуватися в міжнародній обстановці. Минула війна нас дечого навчила, і ми не повторимо помилок, що призвели нас до краху. Вас я вважаю справжнім патріотом, і це дозволяє мені бути з вами відвертим. Так ось: боротьба, якій ми з вами присвятили життя, тільки починається! У мене є підстави це твердити.
- Я не запитую про них, гер оберст. Але потім, коли я звільнюся з табору...- Голос у Григорія переривався від хвилювання.
- Якщо ви згодні взяти участь у цій боротьбі...
- О, гер Кронне, ні, гер оберст! Дозвольте забути, що ми обидва в цивільному, і називати вас саме так!
- Не так голосно, Гольдрінг! Я знайду можливість зустрітися з вами чи то в таборі, чи то в місті...
- От цього я ніяк не можу гарантувати. Григорій розповів про історію з перепусткою, не приховавши того, що він аж ніяк не сподівався її одержати:
- Розумієте, ніяких ознак, що мене демобілізують, не було. Тоді що означає ця перепустка і чи дадуть її мені ще раз?
- Спробую дізнатись, про це, - спокійно пообіцяв Кронне і підвівся.- На жаль, мушу вас залишити. До нового побачення, яке неодмінно відбудеться, гер... гауптман!
Розмова з Кронне збудила багато думок, але Григорій добре помічав, що робиться навколо. Обстановка в кафе змінювалась. Зал заповнювався відвідувачами, жвавіше засновигали між столиками офіціанти. Проте дух поважного бюргерства не порушувався аж доти, поки в кафе не ввалився п'яний американський солдат. Розстебнутий комір сорочки, скуйовджене волосся, червоне обличчя - все свідчило, що солдат відвідав сьогодні не один такий заклад і не один раз прикладався до чарки або кухля з пивом. Замовивши цілу батарею пляшок і кинувши на столик кілька пачок сигарет, солдат з п'яною настирливістю почав пригощати всіх, хто був у кафе. Відвідувачів за сусідніми столиками він просто смикав за рукава, в тих, що сиділи далі, жбурляв сигаретами. Побачивши, що кілька чоловік підвелися з своїх місць, солдат загородив прохід, перенісши свій столик аж до дверей.
- З кафе вийде лише той, хто вип'є кухоль пива і викурить сигарету! - горлав він, заходячись реготом.
Кронне солдат не зачепив, але юнака, що йшов слідом за ним, силоміць посадив поруч себе. Переляканий молодик одним духом випив пиво і, схопивши сигарету, вискочив на вулицю. Решта відвідувачів не наважувалась наслідувати його приклад: збившись у купу біля буфету, вони вимагали, щоб господар кафе випустив їх чорним ходом.
Григорій був певен, що і йому, як Кронне, пощастить спокійно вийти з кафе. Розрахувавшись, він повільно рушив до дверей.
- Е-е, ні! Так не пройдеш! - вигукнув солдат і схопив Григорія за руку.- Пий! - наказав він, простягаючи по вінця повний кухоль.
Важкий дух горілчаного перегару примусив відсторонитися.