Усі відомості, зібрані "оселком", надходили до адміністрації чи вихователів, перед якими стояло завдання: погрозами й заохоченнями, грішми й спокусами кар'єри домагатися у новака писаної згоди вступити до таємної армії розвідників.
Коли вербований давав згоду, його перебування на контрольно-відбірному пункті закінчувалося і він переходив з підготовчого класу до першого, який у школі позначався літерою "Д", тобто диверсії.
Коли ж вербований не приставав на умовляння і погрози, всі шляхи для нього були відрізані. До школи він не потрапляв, а до вільного життя не повертався, стаючи жертвою автомобільної аварії чи випадкового пострілу з-за рогу. Живим з охайних будиночків виходив тільки той, хто беззастережно приймав усі умови статуту школи. Вони ж таки, учні класу "Д", і "усували" непіддатливих, цей непотрібний уже баласт.
У класі "Д" увага викладачів і вихователів була спрямована на виявлення знань і здібностей майбутніх агентів. Перевірялися загальноосвітні знання, набуті колись на батьківщині в школі чи інституті, професійна кваліфікація, якщо завербований раніше її мав, навчали прийомам самбо, вмінню володіти вогнепальною і холодною зброєю, використовувати міни, бомби, отрути, швидко шифрувати і розшифровувати, приховувати після диверсії сліди...
Тих, хто в класі "Д" досяг найкращих успіхів і виявив найбільші здібності, переводили до класу "А", тобто агентури. Тут навчання вже було значно складнішим. Ті. хто не перейшов до цього вищого класу, на все життя лишалися диверсантами, агентами вони вже ніколи не ставали.
Іноді траплялося і так: завербований потрапив до класу "Д", але не виявив будь-яких здібностей. З таким не морочилися, але при школі все ж лишали. Вони, ці невдахи, складали так звану "допоміжну групу" і проходили спеціальне професіональне навчання: іх готували на слюсарів, стрілочників, швейцарів, перукарів та працівників інших масових професій. Після набуття кваліфікації таких засилали до Радянського Союзу, де вони мусили виконувати ролі "поштових скриньок". Якийсь агент чи диверсант вручав такій людині-скриньці шифрованого листа чи умовний знак, ніколи не називаючи себе, інший агент приходив і забирав... Проте перевага надавалась тим "поштовим скринькам", яких агенти інколи завербовували з місцевого населення. Крім "поштових скриньок", з місцевого населення агенти прагнули вербувати і "листонош". Помітивши десь у поганенькій ресторації чи в "забігайлівці" спраглого завсідника, якому не вистачає на перманентних сто грамів, агент пригостить його чарочкою, а потім доручить віднести, скажімо, записку, навіть не вкладену в конверт і зовсім невинного змісту. Іншого разу це вже буде лист або пакунок. Тут уже агент або помічник, коли такий є в його розпорядженні, неодмінно простежить, якою дорогою йшов "листоноша", чи не завернув він куди, чи не спробував прочитати листа або зазирнути в пакунок! І коли посланець витримував іспит, йому вже доручать передачу справжньої інформації чи оповістки. Саме з виконання ролі "листонош" і починаються кар'єри майже всіх зрадників, які, в разі "сумлінності" і вправності, переходять потім у вищий ранг диверсантів або агентів.
У класі "А" набуті знання поглиблювались і поширювалися: вивчалися останні новинки технічної думки, йзяті на озброєння розвідкою, давались учням завдання само- -стійно розробити план якоїсь акції, філігранне "відробити" кожну її деталь, а потім здійснити в умовах близьких до задуманої ситуації. Додавались такі дисципліни, як уміння володіти всіма видами агітації і пропаганди: білою - коли пропаганда грунтується на достовірних, але тенденційно підібраних- фактах; сірою - коли до достовірних фактів додаються коментарі самого агента, як це часто робить "Бі-бі-сі"; нарешті, чорною - коли факти вигадані, брехливі і до того ж відверто вороже скоментовані, як часто-густо робить "Голос Америки". І тут-таки майбутні агенти навчались, як використовувати легковірних, надміру довірливих, надто балакучих всілякого гатунку шептунів і вербувати серед них помічників.
Найвищий клас "Р" - резидентів - вважався привілейованим. Сюди мало хто потрапляв. І програма навчання тут була особлива. Яка саме, Фред Шульц ще добре не осягнув.
* * *
Домантович уже п'ятий день живе в затишному будиночку, захованому за таким високим парканом, що навіть визирнути на вулицю не можна. Подвір'я вздовж паркана густо засаджене деревами. Вони утворюють досить-таки широку смугу, наперед якої вибіг якийсь високий і розлогий велетень, його гілля сягає аж до даху будинку, але під самим деревом ніби мертва зона - навіть трава не росте.