- Здалеку, звідси не видно, - невимушено розсміялася дівчина і відразу почала запрошувати до столу і спритно порядкувати біля тарілок брата і його квартиранта.- Вам вина чи, може, коньяку?
- Взагалі вранці я не п'ю, але сьогодні, з нагоди вашого приїзду... Ви навіть не уявляєте, як мені було тоскно! Як...
Обличчя Нонни посмутніло.
- Бідний Паня! З ним, звісно, з незвички нелегко. Особливо людині, яка бачить його вперше, яка ще не призвичаїлась... Я вас і розумію, і не засуджую, а проте...
- Пробачте, я не хотів...
- Я теж не хотіла зачіпати цю сумну тему. Якось вихопилось... А тепер - ані словечка про сумне і прикре! Згода?
- Ще б пак! За такий тост я вип'ю навіть коньяку... А що налити вам?
- Зараз поворожу! - Нонна покрутила пальчиками, заплющила очі і поволі почала наближати далеко розведені пальці один до одного.- Теж випало коньяку! - скрикнула вона з удаваним жахом.- Ну й буде ж вам обом, коли я уп'юся!
- А це приємно трохи сп'яніти, щоб ледь-ледь запаморочилася голова.
- О, почули б вас у мене вдома! Тітка, в якої я живу, неодмінно б вирішила, що ви хочете звести бідну її крихітку з пуття! Ніяк не призвичаїться до думки, що я вже доросла... Так уже її просила, так благала відпустити до Пані!
- А ви надовго приїхали до брата?
- Це залежатиме від того, як мене тут прийматимуть...
- Коли б це залежало від мене...
- А чому б і ні, - лукаво посміхнулася Нонна.- Брат, ви бачите, з ним і не порозмовляєш, і не розгуляєшся. Через своє каліцтво він перетворився на справжнього самітника. А я нікого в місті не знаю, бо тут уперше.
- А чому ви живете з братом нарізно, як ви, росіянка, взагалі тут опинилися?
- О, це така довга історія! До того ж ми умовилися не торкатися сумного... Але, щоб вам не кортіло, скажу коротко: батьки наші померли, коли я була зовсім маленька, і мене удочерила багата тітка. Брата теж вона утримує, але не хоче, щоб він жив з нами: боїться, що її єдина спадкоємниця стане мізантропкою, завжди споглядаючи вічного мовчальника Паню. А зараз не хочу більше ні про що згадувати! Краще вип'ємо ще. Тільки тепер налийте мені вина, а собі - що хочете... Я сьогодні стомилася, нікуди не піду і хочу, щоб у вас трохи наморочилося в голові, ледьледь, як ви казали, рівно настільки, щоб бути цікавим співрозмовником.
- За цікаву розмову!
Тонке скло, коли цокались, дзенькнуло, і Домантовичу раптом здалося, що в обличчі глухонімого щось здригнулося. Лише на якусь, ледь вловиму мить. Потім воно знову застигло у виразі радісної схвильованості. Квапливо наповнивши свою чарку, глухонімий теж високо підняв її, немов проголошуючи свій безмовний тост. Нонна рвучко схопила братову руку і прикусила губу. Дві владних зморшки залягли на її переніссі. Глухонімий поволі опустив руку.
- Ви надто суворі, Нонно, - вступився за свого господаря Домантович.- Хіба не природно, що брат хоче відсвяткувати ваш приїзд? Чим можуть йому зашкодити одна чи дві зайвих чарки?
Нонна вередливо відкопилила збільшені губною помадою уста:
- Від коньяку брат швидко п'яніє. Взагалі йому шкідливо пити!
- За ці п'ять днів, що я в нього живу, ми випили з ним не один глек вина, і, запевняю вас, жодного разу...
- Вино - то інша річ...- кинувши ці слова, Нонна так докірливо глянула на брата, ніби він міг чути її розмову з Домантовичем.
- Ну, згляньтеся ж на нього! Дозвольте йому випити хоч цю, налиту чарку. Бачите, як він посмутнів і знітився під вашим поглядом!
Нонна скинула очі на Домантовича, і в них промайнула якась тінь чи то незадоволення, чи то тривоги. Втім, голос її прозвучав весело і невимушено:
- Лише для того, щоб довести, що я не така вже жорстока. Гаразд, хай вип'є, але з однією умовою...
- Зарані згоден на всі ваші умови!
- Брат, як оп'яніє, відразу засинає, мені ж бути самій...
- А я?
- Умова в тому й полягатиме, що вам доведеться цілий день мене розважати.
- Для цього треба знати всі ваші уподобання.
- О, вони нехитрі... Співи...
- А якщо я не вмію співати?
- То слухатимете, як співатиму я! З гітарою, як циганка. Вас це влаштовує?
- Слухач з мене кращий, ніж співак. Що ще?
- Розповідати мені всілякі цікаві історії... Звичайно, не вигадані, а з свого життя. Я цікава-прецікава, як усі доньки нашої праматері Єви.
- Це можна.
- Коли набридне розмовляти, закружляти в танку...
- Тут я на коні, танцюрист з мене завзятий! А коли набридне й танцювати?
- Що спаде на душу. Загалом же, упадати біля мене, ніби ви одразу шалено закохалися!