- Все гаразд!-радо сповістила дівчина, повернувшись.- Тільки...
- Не лякайте мене! Що тільки?
- Паня хоче їхати з нами, - ніби вибачаючись, пояснила Нонна.
- О, він не заважатиме нашій розмові! - Тоді я піду замовлю таксі чи перестріну приватну машину.
Поправляючи на ходу зачіску, Нонна підбігла до брата. Той неохоче підвівся, почвалав до масивних воріт, ключем відімкнув хвіртку і, випустивши сестру, знову її замкнув.
Повернулася Нонна, коли вже добре засутеніло.
- Так куди ми їдемо?-удавано байдуже запитав Домантович, коли вони втрьох рушили машиною не з околиці в місто, а від околиці просто в степ.
- Тут кілометрів за двадцять шофер знає один затишний ресторан. Там дуже мало людей, чудесне вино, є радіола...
- Виходить, усе потрібне для душі і тіла.
Їхали з півгодини. Домантович усе позирав у вікно, марно силкуючись розгледіти огорнуту мороком місцевість. Нонна, притулившись до свого нового знайомого, мабуть, -задрімала. Глухонімий, як і належало йому, мовчав.
- Ну, от ми й прибули!-враз пожвавішала Нонна, коли машина зупинилась біля знайомої вже читачам таємничої таверни, що правила за своєрідний перевалочний пункт для школи "лицарів благородного духу".
Таверна ця, виявляється, виконувала ще одну важливу функцію: правила за місце, де "оселки" випробовували новаків. Багато могли б розповісти її стіни про підступ, сльози, зраду, навіть кров. Але вони мовчали, а у м'якому сяйві вечірнього світла здавалися навіть лагідними.
Стукаючи дерев'яшкою, господар таверни провів гостей у найзатишніший куточок, відокремлений від залу якоюсь подобою ширми. Перепросивши німецькою мовою за скромність обстановки, він запитав, чи хоче шановна фрейляйн послухати музику, які подати напої і страви. Виявивши рідкісну для дівчини досвідченість, Нонна все замовила сама.
А далі все йшло згідно зарані накресленої програми: надривалась радіола, порожні пляшки на столі змінювались повними. Нонна все ближче тулилася до Домантови-ча, з яким уже на початку вечері випила на брудершафт, глухонімий усе частіше виходив подихати повітрям, часто - разом з господарем таверни. Домантович то освідчувався в коханні, то белькотав про лиху долю й поламане життя, поривався співати...
Довелося вже за якусь годину їхати додому, а потім напівсонного Домантовича волоком тягти до хати і до ліжка.
- Нонночко!-покликав дівчину Домантович, коли вона слідом за братом хотіла вийти з кімнати непутящого квартиранта.
- Нуг що тобі?-сердито обізвалась Монна.
Домантович підвівся на ліктях, і очі його блиснули насмішкувато й весело.
- Знаєш, Нонно, - зовсім тверезим голосом промовив він, - передай своїм шефам, що я вже стріляний горобець і вся сьогоднішня музика мені "до лампочки". А братові скажи, хай не мучиться, вдаючи глухонімого. На добраніч, серденько!
* * *
- Ви тут як справжній монах! - пожартувала Нонна, входячи до недавно обладнаного кабінету Фреда, хоч на душі в неї було зовсім невесело.
- А тут таки колись була келія... Знайомство відбулося?
Нонна ствердно кивнула головою і мовчки подала стрічку з магнітофонним записом.
Фред приладнав її до свого апарата і почав слухати.
Коли стрічка добігла до розмови про пробковий дуб та Іспанію, Нонна. щоб попередити події, кинула:
-- Тут я схибила...
- Це не так важливо, хоча загалом ви повелись необачно.
- Необачно? Загалом?
- Потім скажу, послухаємо далі...
Прослухування зайняло кілька годин. Запис зустрічі в таверні Фред слухав двічі.
- Він так швидко сп'янів?
- Де там! Він, виявилося, вміє вдавати з себе п'яного, та так, що ні я, ні дядя Паня не здогадалися.
- А чому ви думаєте, що він прикидався?
- Знаєте, що він на прощання сказав мені?
- Повторіть, тільки точно.
Нонна слово в слово переказала сказане Домантовичем.
Фред тільки скрушно хитав головою:
-- Оце спіймалася рибка!
На якусь хвилину він замислився.
- А чому ви вважаєте, що я поводилася необачно?- запитала Нонна.
- Бо ви відразу почали кокетувати. А треба було вдати дівчину скромну, не звиклу залишатися віч-на-віч з мужчиною...
- Але Ворон мені наказав...
- Ну, то він не врахував психології людини, що зголодніла за жіночим товариством. Адже Домантович, мабуть, не бачив жінки від закінчення війни і аж до вчорашнього дня. Активність мусив виявляти він. Ну, годі про це. Зробіть так: повернувшись до Фігераса, подзвоніть дяді Пані, що він уже не глухонімий. Але передайте йому мій наказ: з Домантовичем не розбалакуватись. Дві-три фрази службового характеру за' день і все. Я приїду за тиждень, а то й півтора. Хай понудиться трохи. Спробуємо й стріляного горобця розшифрувати. Вам у дяді Пані робити далі нічого...