— То це і є «Чайна»? — запитала я.
Жінка з кучерявим волоссям пирснула сміхом — холодним, колючим.
— Ненавиджу цю назву, — промовила Джейн. — Тут уже давно немає «Чайної».
— Неможливо, щоб ви всі були родичами, — сказала я.
— Ви трактуєте сім’ю як збіг обставин, — промовив темношкірий чоловік. Його голос був низьким і суворим, кожен склад він наче виліплював з особливою ретельністю. — І керуєтесь, найвірогідніше, культурними очікуваннями чи особистими прагненнями, але здебільшого збігом. — Він зробив паузу. — Натомість у нас усе було продумано.
— Вам дуже пощастило, що ви тут, юна леді, — звернувся бородатий чоловік до мене. Він розмовляв з акцентом, який я не могла визначити. — Це не кожному дано побачити.
— Джейн була доволі наполегливою, — заговорила жінка поблажливим тоном. — Вона б не прийняла відмову.
— Я сказала їм, що вони не отримають єдинорога, якщо не дозволять тобі поспостерігати, — пояснила Джейн.
— Нагадайте, хто говорив, що аукціонному комітету не завадить свіжа кров? — запитав бородань.
— Не дивись на мене, — сказала жінка. — Я все ще вважаю, що вона махлювала на тесті.
— Я здам його знову, і здам його на відмінно, — відповіла Джейн таким голосом, який змусив мене трохи пишатися тим, що я сиджу поруч з нею. — Можливо, тобі також варто.
— У будь-якому випадку, ми тут, — сказав невисокий чоловік. — Можемо починати?
Бородатий чоловік сягнув до кишені свого старого піджака, і коли він витягнув руку, то вже тримав у ній тонкий шкіряний конверт. У кімнаті запанувала тиша.
Джейн підсунула свій стілець до мого боку столу.
— Це ставки, — промовила вона. — Покупці подають їх на аукціонних торгах. Працівники на місцях збирають їх, і ми вирішуємо, хто виграє.
Він відкрив клапан конверта. Всередині нього було декілька пластикових пакетиків, у яких своєю чергою лежали клаптики паперу. Він вийняв їх і поклав на стіл навпроти чайника. На кожному клаптику була червоно-коричнева цятка.
— Це кров, — сказала я.
— Звісно, вона, — сказала Джейн. — Як ще інакше ми б упевнилися?
— Упевнилися в чому?
— Скоро дізнаєшся.
Невисокий чоловік простягнув руку до конверта й дістав з нього тонкий срібний пінцет. Він засунув пінцет в один із пакетиків, схопив ним клаптик паперу й витягнув. Джейн Ґласс завмерла. Вона із захопленням спостерігала, як він узявся вільною рукою за накривку чайника і припідняв її так, щоб утворилася лише щілина. Він просунув пінцет усередину і впустив клаптик паперу в чайник. Потім він витягнув пінцет і закрив накривку настільки швидко, наскільки міг.
— Рубікон, — промовив він.
Усі спостерігали за чайником. Він мав такий вигляд, ніби його кували вручну з темного, важкого заліза. Його поверхня була побита й подряпана, і було щось не зовсім правильне з його розмірами. Він був доволі хитким і трохи більшим, ніж це доцільно чайникам. Він мав потерту дерев’яну ручку та вигнутий носик.
Усередині чайника, здавалося, відлунювало щось схоже на звуки, коли запалюють сірник. Я почула, як Джейн Ґласс зітхнула з розчаруванням, а старий чоловік вилаявся собі під ніс. За мить із носика чайника здійнявся клубок чорного диму.
— Не ця, — промовив старий чоловік.
— Було б легше просто прийняти найвищу ставку, — сказала Джейн. — Ще й вигідно. За нами ніхто не стежить. Ми — остання інстанція. Єдині уповноважені. А люди готові платити… — Вона недовірливо похитала головою.
— Скільки вартувала ця ставка? — прошепотіла я. — Та, яку ви щойно відхилили.
— Чотири мільярди доларів, — відповіла жінка з бордовим волоссям.
Чоловіки обмінялися жалісними поглядами.
— Чому її було відхилено? — запитала я. — Що тільки-но сталося?
— Ви занадто цікаві, — сказав бородань, навіть не глянувши на мене.
— Ні, не занадто, — заперечила Джейн. Старий чоловік кинув насторожений погляд на нас. — Вона з Гірканії, — продовжила Джейн. — Вона має право знати. — І, повернувшись до мене: — Усередині чайника дракон.
— Дракон? — перепитала я.
На мить усі затихли. Тонка, вторинна струминка попелу здійнялася з чайника, мовби підкреслюючи відмову. Старші Феллси стривожено перезирнулися. Джейн, нахилившись уперед, сиділа абсолютно незворушно.
— Тітко Кларо, — промовила вона, — ви промовите це найкраще.
Жінка з бордовим волоссям напружилася, почувши власне ім’я. Вона поглянула на інших, які кивали з вимушеною покірністю. Потім вона трохи надулася від гордощів і прокашлялася.
Розділ двадцять п’ятий. Юнак, який придбав дракона