Усіма, крім одного.
Зяюча темрява вольєра мантикори поглинула музику, і я одразу зрозуміла, коли побачила її, що ця істота всередині не цікавиться танцями.
— Ходімо, — прокричала Меллорін, ідучи за охоронцем, який делікатно крокував по коридору.
Але сила мантикори утримувала мене на місці. Темрява поглинала мене, навіть коли танець довкола прискорювався.
— Ходімо! — закричала Меллорін знову, так голосно, що музика збилася з ритму.
Але я не могла поворухнутися. Не могла ніяк. І поки я стояла там, пісня почала зникати з моїх вух і кісток, і все, що я могла відчути — це голод, що пульсував усередині вольєра мантикори.
У мені виникло жахливе відчуття. Хворобливий морок згущався в моїх кістках. Я зробила вдих, і повітря здалося густим та задушливим у моїх грудях. Ноги підкосилися. Я думала, що ось-ось знепритомнію.
— Маржан, — пролунав голос Меллорін звідкись здалеку. — У нас нема часу!
Я неясно усвідомлювала, що пісня наближається до кульмінаційного моменту. Музика мала ось-ось закінчитися. Та все ж я не могла відірватися від клітки мантикори.
Потім мене схопили чиїсь руки й закружеляли. Пісня ніби знайшла додаткову коду й затягнулася довше, ніж мала б, поки мене кружляли по колу, все далі й далі від мантикори. Попереду охоронець повертав праворуч. Ґрейс тримала мене за одну руку, її пальці впивалися в мою шкіру. Меллорін тримала за іншу руку, і вона тягнула нас обох у кінець коридору. Її голос був напружений. Я почула, як він тремтів. З її очей текли сльози. Обличчя поблідніло. Проте пісня все ще лунала, коли ми дібралися до кінця коридора й повернули праворуч, ідучи за нашим охоронцем до звичайнісіньких, непримітних дверей.
Він кивнув, а тоді відчинив двері. З пів дюжини охоронців зірвалися зі своїх крісел, коли ми увійшли, але фінал пісні зачарував їх також, і Меллорін, відпустивши мене, відправила їх кружляти в коридорі, після чого грюкнула дверима й замкнула їх, обриваючи пісню на півслові. У запаморичливій тиші Меллорін на мить подивилася на мене. Потім її обличчя зблідло, і вона звалилася на підлогу.
Моя голова тріщала. Було важко надовго на чомусь зосередитись. Але через якусь мить я зібралася з думками й усвідомила, де ми.
Ми були у тьмяній кімнаті, заповненій кнопками, перемикачами, пласкими екранами телевізорів, кожен із яких контролював певну ділянку бункера. Камери були в зоні перебування тварин. Камери були в лазареті. На всіх екранах охоронці та створіння повільно приходили до тями, струшуючи з себе наслідки пісні.
Ґрейс сіла в кутку. Її тіло було явно виснажене піснею, зате її очі були широко розплющені від захвату. Меллорін лежала на підлозі, її очі були осклілі, а дихання — неглибоке. Приглушений звук тривоги просочувався крізь двері, але поки що ніхто не поспішав до нас.
Я підбігла до Меллорін і потрясла її за плечі.
— Гей, — промовила я, — ти тут?
Меллорін кволо кивнула. Я підвелася, і моя голова пішла обертом так, що я ледь не впала. Якось узявши себе в руки, я хисткою ходою підійшла до того, що на вигляд було як пульт керування, і спробувала зіставити ряд перемикачів із чимось на екранах. Усе було марно. Мої схеми були занадто заяложені, і я не могла нічого зрозуміти.
З коридора доносилися крики та вигуки. На камерах я побачила взвод підкріплення, що зі зброєю напоготові заходив у зал з вольєрами.
Я втупилася в перемикачі, але це мені нічого не прояснило.
— Який з них? — гучно запитала я.
Ґрейс, спотикаючись, перетнула кімнату й витріщилася на екрани. Охоронці наближалися. Я вже чула їхні кроки з кінця коридора.
— Давай! — сказала я.
Ґрейс поглянула на інший екран, а потім на ряд перемикачів.
— Тридцять чотири, — сказала вона.
— Упевнена?
Охоронці підійшли до дверей. Їхня коробка здригнулися від удару чимось важким.
— Тридцять чотири, — повторила вона.
Я знайшла в ряду перемикач, позначений цифрою «тридцять чотири». Двері знову затряслися. Меллорін застогнала від страху й болю.
Я поклала кінчик пальця на перемикач, і в цю мить мої думки зійшлися в одне щире, повноцінне усвідомлення, що я стану тією, яка за гральним автоматом зірвала найгірший у світі джекпот.
Визволення єдинорога таким чином не принесе жодної користі. Його знову впіймають, тут, у бункері. Охоронці озброєні й цілковито контролюють свої відчуття та навички, тож можуть навіть застрелили його. Ми зазнали невдачі, і незабаром усі будемо мертвими, включно з єдинорогом.