Я йшла, допоки звуки з маєтку не зникли. На невеликій галявині у променях блідого сонячного світла я прошепотіла ім’я джина. Здалося, що повітря трохи згустилося, так ніби воно прислухалося.
— Я хочу повернути його, — сказала я. — Ти чуєш мене? Це моє бажання.
Якусь мить нічого не відбувалося. На мить я відчула себе тією дівчинкою, якою була з семи років. Я відчула її — цілком, з усіма відсутніми частинками. Вона була всім, що я будь-коли знала, всім, що я пам’ятала, якою була, і їй ось-ось мав настати кінець. Усе, що я ще могла зараз робити, це дихати, відчувати, як світ входить і виходить із мене, і чекати.
Мене відволікло шарудіння в лісі. Хрускіт гілки під ногами. Я підвела голову й побачила кота, що виходив із-за дерев, замурзаного і втомленого, а крізь його брудну шерсть виднілися ребра. Коли він підійшов ближче, я впізнала старого, здичавілого кота з клініки. Не боячись він підійшов до мене і притиснувся мордою до ноги.
Девід казав, що він ніколи не відходив далеко.
— Мені дуже жаль, — сказала я коту, і батькові, і всім, кому я будь-коли зробила боляче.
Я простягнула до нього руку й ніжно провела пальцями по його шерсті, відчуваючи гострі виступи. Кіт вигнув спину. Можливо, він відчув трансформацію в просторі поміж кінчиками моїх пальців і його шкірою. А можливо, він просто не звик, щоб його торкалися.
Обережно, наскільки це було можливо, я просунула пальці крізь його шерсть, поки не відчула, як його шкіра торкається моєї. Я простягнула руку таким чином, що моя долоня лягла на вигин його шиї, і солодке, природне тепло крові в його венах передалося мені. Я відчула, як світло покидає його тіло, переходить у мої долоні, і шириться доти, поки не заповнює все моє єство. Я почула щебетання вранішнього птаства, цвірінькання горобців, що злітають з гілок дерев. Я побачила обличчя мами, що усміхалася до мене, чіткіше, ніж на будь-якій фотографії, обличчя реальне, так ніби мені знову було шість років. Світ здавався теплим і солодким, і я не могла не всміхнутися у відповідь. Нашою таємною усмішкою.
А потім усе завалилося, і її усмішка зникла в калейдоскопі з нудотно-сірою, схожою на ліверну ковбасу підлогою, крапельницею, медичними апаратами, що відмірювали час її життя, поки його майже не залишилося, поки ми не переселили її в іншу кімнату, яку ми ніколи ні для чого не використовували, крім її ліжка. Й от якось, коли небо за вікнами було настільки яскравим, що мені було боляче дивитися, у цьому ліжку, у цій кімнаті біль припинився, і на мить у всесвіті стало так тихо, що я майже чула, як вона йде в той кращий світ.
У мене перехопило подих, аж заболіло в ребрах. По хребту пройшов спазм. Ноги підкосилися, і я, ридаючи, впала на траву.
Я не почула, як підійшов Себастьян, і я не знаю, як він мене знайшов. Але він був тут. Він не промовив ні слова, і я теж. Ми розуміли одне одного без слів.
За мить він простягнув мені руку. А ще за мить я взяла її, і він допоміг мені підвестися. Десь віддалік просигналив автомобіль. Десь доктор Батіст ламав голову над тим, куди я могла подітися.
Ми із Себастьяном стояли на галявині, міцно взявшись за руки, і були ми обоє вже іншими людьми, ніж день тому, ніж годину тому. Наші серця були розбиті, а любов усередині них була ніжною й цілісною. Ми горювали. Майбутнє квапило нас.
Проте ще якусь хвилю воно могло почекати.
Подяки
Ця книжка не з’явилась би без підтримки, наставництва й терпіння навдивовижу великої кількості неймовірно талановитих і чудових людей. Я уважав за честь працювати з ними всіма, і тепер для мене є великим привілеєм, що я можу їм тут подякувати.
Моя чудова літературна агентка, Кейтлін Детвейлер, була невичерпним джерелом натхнення та спонук. Її терпіння й опіка про кожну чернетку (їх було багато!); її делікатні творчі поради, що відкрили величезні нові можливості для персонажів, сцен та сюжетних ліній; та її непохитна підтримка впродовж усього довгого шляху написання цієї книжки були справдешнім дарунком. Як і поміч, яку ця книжка отримала від усіх подвижників у «Jill Grinberg Literary Management», зосібна від Деніз Пейдж, Сема Фаркаса та Софії Сайднер, які надихали й підбадьорювали мене. Бажаю кожному письменнику мати під боком таких ангелів.
Я повинен також подякувати моєму кіно- й телеагенту, Метью Снайдеру з «Creative Artists». Поради Метью впродовж багатьох років були мудрими, розважливими та щирими, і моя вдячність йому безмежна.