Я була в сьомому класі, і мій батько вдягався на роботу… Це був перший день у старшій школі, і він збирав речі в сумку, готуючись знову зникнути… Я була маленькою дівчинкою, і моя Матір, тьмяний, примарний образ Матері, сиділа на краю ліжка, яке раніше належало їй, відірвавши погляд від книги й усміхаючись крізь ореол приліжкової лампи, яка раптом стала неймовірно яскравою.
Я відмахнулася від тих спогадів.
— Що мені тепер робити? — запитала я.
У шафі десять незримих версій мого батька, по одній у кожній розвішаній сорочці, що вишикувалися, наче солдати. Якась частина мене думала — бажала, сподівалася, — що одна з них могла спостерігати за мною, могла бути достатньо присутньою, щоб побачити свою дочку в цій кімнаті, і мала змогу передати щось на кшталт послання чи якоїсь відповіді.
Проте єдиною відповіддю була тиша та мовчання, що розлютило мене ще більше, ніж чек, який я досі стискала в кулаці. Я підвелася й ухопилася за простирадла, зриваючи їх із ліжка, поки не зостався сам матрац. Я схопилася за матрац і спробувала стягнути його на підлогу, але це вдалося лише наполовину, від чого лють усередині мене розгорілася ще сильніше. Я підійшла до шафи й витягнула його сорочки, кинула їх на підлогу й потопталася по них.
Із мене виривалися безсловесні, задушливі звуки. Я схопила черевик і з усією силою кинула його об стіну. Він урізався з гучним гуркотом, і я у відповідь закричала гучніше, а за ним узялася жбурляти інше взуття — ще більше гуркоту, ще більше крику. Я вхопилася за задню стінку тумбочки й перевернула її вперед так, що вона з гуркотом упала — відчинилися шухляди, з яких висипалося все, що там було. Я схопилася за один бік вузької книжкової полички, яка висіла в одному з кутків, і потягнула її. Вона тріснула. Книги попадали всюди. Я знайшла пасок і почала шмагати ним стіни. Коли пряжка вдарила по дзеркалу, скло розкололося, і я побачила своє відображення в ньому — розколоте, з диким поглядом і зачервонілим обличчям.
Тривалий час я стояла там, важко дихаючи, із паском у руці. Потім я роззирнулася. Матрац — наполовину на ліжку, наполовину ні. Повсюди простирадла, подушки, одяг і взуття. Перевернута на бік тумбочка з висунутими шухлядами. Останній приплив люті пронісся через мене, і я кинула пасок на всю цю купу, так наче це була отруйна змія, а потім вискочила з кімнати, відчуваючи огиду до себе й до всього на світі.
Вискочила, а тоді повернулася назад.
Тому що найменше, що я могла зробити, це прибрати той безлад, який сама щойно створила.
Я почала засовувати матрац назад на раму, потім підняла голову й побачила, що Зорро зацікавлено спостерігає за мною з пройми дверей.
Я більше не злилася на нього.
— Вибач, що накинулася на тебе, — сказала я.
Повертаючись до матраца, мені спало на гадку, що Меллорін радше повважає за краще спати на ліжку, ніж на спальному мішку на підлозі, і що, можливо, я зможу перетворити цю безглузду руїну у щось справді корисне. З великими зусиллями я потягнула матрац по коридору, потім знайшла чистий набір із простирадл та подушок.
Щойно я облаштувала ліжко для Меллорін, я стала почуватися людиною. Я повернулася до спальні батька й присунула тумбочку на її місце до стіни, після чого взяла одну з шухляд і почала заповнювати її. Беруші, зарядка для мобілки, крихітна лампа для читання, пара сонячних окулярів, чистий блокнот від мережі бюджетних готелів.
І щось іще. Конверт. Видавалося, наче він був затиснутий за шухлядами тумбочки. Коли я взяла його до рук, то відчула голодний заряд на кінчиках пальців, і зрозуміла, що Ерза мала на увазі, коли говорила про пошук прихованих речей.
Конверт був хрусткий і новий. Усередині було кілька складених аркушів паперу, але він не був запечатаний, через що складалося враження, що конверт опинився тут випадково — можливо, мій батько прихопив його для зручності. Я витягнула папери й розгорнула їх.
Це були авіаквитки. Окленд — Ітака, з пересадкою в Сент-Луїсі. Вони були датовані через два дні після смерті мого батька. Один призначався батькові, що було очікувано. А другий змусив моє серце зупинитися.
Другий квиток був для мене.
Щось важливе трапилося в Ітаці. Щось настільки важливе для Феллсів, що вони розпитували мене про це. Щось, що було настільки значиме для мого батька, що він був готовий взяти мене з собою.
Можливо, щось настільки важливе, що батька вбили за це.
Чому ти нічого не розповів, тату? Чому не розповів?