— Бачила коли-небудь слона? Ти й уявити собі не можеш, як у нас на небесах полюбляють жарти про слонів. А ще про жирафів.
Сесілія не була в захопленні від того, що ангели дозволяють собі жартувати над Божим творінням. Надто це легковажно.
— Сподіваюся, про мене там анекдоти не ходять, — сказала вона.
— Та ні, що ти. Ніколи не доводилося чути жодного жарту про Сесілію. І хоча ти можеш збагнути далеко не все, розумієш, однак, що зараз уже запізно вносити якісь корективи у Божий витвір.
— Можливо..
— Хочеш, розповім тобі одну таємницю?
— Звичайно!
— Якось ми, як уже не раз, говорили між собою про те, як усе є і як могло би бути. Бог почув і розпачливо сплеснув руками: «Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено».
Сесілія аж рот розкрила від таких нечуваних слів:
— Жоден священик не погодиться з тобою.
— Отже, хтось із них помиляється: або священики, або сам Бог.
Сесілія позіхнула, затуливши рот долонею. У ту ж мить ангел нашорошив вуха.
— Скоро прийде твоя мама, — мовив він. — Мені треба поспішати…
— Я нічого не чую.
— Вона зараз буде тут.
Сесілія чула, як у сусідній кімнаті задзвенів будильник:
— Ти зникнеш?
Аріель похитав головою:
— Я вмощуся на підвіконні.
— Мама може тебе побачити?
— Не думаю.
Тієї ж миті ввійшла мама.
— Сесіліє?
— Гм…
— У тебе світиться?..
— Ти ж бачиш.
— Я хотіла тільки довідатися, як ти себе почуваєш.
— Уже ранок?
— Третя.
— Щойно дзвонив будильник.
— Я поставила його на третю годину.
— А навіщо?
— Бо дуже люблю тебе. Мені стало шкода, що цілу ніч, до того ж різдвяну, я не буду тебе бачити.
— Не турбуйся, йди спати, мамо.
— А ти заснеш?
— Часом я сплю, а деколи лежу і думаю. Мені тяжко провести межу.
— Може, щось хочеш?
— У мене є вода…
— А може, тобі треба в туалет?
Дівчинка заперечно похитала головою:
— Ви так гарно співали. Я заснула, коли бабуся грала на піаніно.
— Може, трохи провітрити кімнату?
— Хіба трохи.
Мама рушила до вікна. Сесілія боялася, що вона помітить Аріеля на підвіконні, але доки мама йшла, ангел розчинився у повітрі.
— Поглянь, які морозяні троянди на шибках, — сказала мама. — Просто диво, як це вдається, — малюються самі собою.
Мама відчинила вікно.
— Більше, ніж диво, мамо. Усе це я зуміла набагато краще збагнути, відколи хворію. Здається, ніби цілий світ набув чіткіших обрисів.
— Так часто буває. Досить підхопити важкий грип, і тоді навіть спів птахів за вікном звучить зовсім інакше.
— Я розповідала, як поштар помахав мені рукою?
— Так, так… Розповідала. А тепер я зачиню вікно.
Мама знову підійшла до ліжка і обняла Сесілію:
— Спи гарно. Я поставлю будильник на сьому.
— Нема потреби. Це ж Різдво.
— Саме тому. Але Сесіліє…
— Так, мамо?
— Давай перенесемо твоє ліжко до нашої спальні. Це було би, можливо, краще для тебе, а для нас із татом трохи простіше.
— Хіба ви не можете приходити сюди?
— Звичайно, можемо. Тобі достатньо дзвонити у дзвоник. Навіть серед ночі.
— Добре, мамо. А знаєш що?..
— Що, доню?
— Якби я була Богом, то створила би для кожної дитини щонайменше трьох батьків.
— Чому ти так кажеш?
— Ви б тоді не так утомлювалися. Мали би з татом змогу побути трохи наодинці, тоді як третя мама або тато піклувались би про Лассе та про мене.
— Тобі не слід так говорити.
— Чому ж ні? Я знаю, що світового устрою не змінити. Просто часом мені здається, що Бог — великий безумець. До того ж зовсім не всемогутній.
— Ти, напевно, трішки сердита через те, що хворієш.
— Трішки?
— А може, й дуже сердита. Ну, спи тепер. Гнів тут не допоможе, Сесіліє.
— Гнів тут не допоможе, Сесіліє. Ти говорила це уже сотні разів.
— Але я сподіваюся і молюся, аби ти знову одужала. Усі ми сподіваємося й молимося.
— Звичайно, я одужаю. Це наймудріше, що ти сказала за уже довгий час.
— Завтра прийде Христина і зробить тобі укол.
— Так ти її й побачиш!
— Чому ти так кажеш?
— Думаєш, Христина подолає довгий шлях до нас у перший же день Різдва? До того ж вона не вірить, що ліки допоможуть. Ти геть здуріла, мамо. А все через те, що надто довго живеш.
— Та, ясна річ, вірить вона у допомогу ліків. І я вірю… Ти певна-таки що не хочеш перебратися до нашої спальні?
— Я скоро стану дорослою і хочу мати свою кімнату, хіба не розумієш?