— Звичайно.
— Не маю жодного бажання лежати й слухати, як ви хропите.
— Можу собі уявити.
— Не ображайся… І дякую за подарунки.
— Вимкнути світло?
— Не треба, я зроблю це сама, коли закінчу міркувати.
4
Коли мама повернулася до своєї спальні, Сесілія витягнула з-під ліжка ручку та записник і написала:
Кожнісінької секунди кілька свіженьких немовлят струшується з рукава природи. Фокус-покус! Але щосекунди багато людей також: зникає. Довгий-довгий ряд, і Сесілія вийде з того ряду… Не ми приходимо у світ, а світ приходить до нас. Народитися — це одержати у дарунок цілий світ.
Якось Бог сплеснув розпачливо руками і сказав: «Я свідомий, що світ можна було влаштувати інакше, але що зроблено, те зроблено, я ж не всемогутній».
Сесілія поклала своє письмове причандалля на місце і задрімала.
Вона не знала, скільки минуло часу. Коли розплющила очі, світло з великої сосни в саду заливало кімнату. Крижані троянди на віконному склі здавалися золотими.
— Аріелю, — прошепотіла вона.
— Я тут.
— Але я тебе не бачу.
— Тут…
Щойно тепер вона помітила його. Він собі зручно влігся на верхній книжковій полиці, там, де не було книжок.
— Як тобі вдалося туди видряпатися?
— Для ангела це зовсім не проблема. Добре спалося?
Уже наступної миті він стояв на підлозі. Сесілія не помітила, як він зістрибнув, і не почула гупання ніг від приземлення. Просто Аріель ураз опинився на підлозі і тепер розглядав нові лижі.
— Чудові лижі, — мовив він. — І саночки також!
Аріель обернувся до дівчинки, і вона знову побачила, який він гарний. Очі були ще кращі, ніж їй здалися спершу, зеленкуваті й загадкові. Сесілії вони нагадували якийсь коштовний камінець, зображення якого вона бачила у великій енциклопедії коштовного каміння. Чи не зоряним сапфіром він називався?
— Звідки ти знав, що має прийти мама? — запитала вона.
— «Що має прийти мама», — повторив Аріель. — «Звідки ти знав, що має прийти мама?»
— Перестань!
— Я тільки смакую слова.
— Смакуєш слова?
Він кивнув:
— Це єдине, що може смакувати ангел.
— І які вони на смак?
— Трохи дивні.
— Чому?
— Тобі не видається дивним, що колись ти лежала й плюскотілася в маминому животі?
Сесілія зітхнула.
— Звідки ти знав, що мама прийде? — повторила знову.
— Вона поставила годинник на третю.
— Хіба ти бачиш крізь стіни?
Аріель підступив на крок ближче:
— Перестань плести дурниці. Ваші «стіни» не є стінами для нас.
Від здивування вона аж піднесла руку до рота:
— У тебе рентгенівський зір. Може, й тіло моє бачиш наскрізь?
— Може, й так, але треба налаштуватися. Зате я не розумію, як спожита вами їжа замішується у шлунку і потім стає плоттю та кров’ю.
Сесілію пересмикнуло:
— Поговоримо про щось інше.
— Не маю нічого проти.
— Підійди ближче.
Раз — і Аріель уже на стільці перед ліжком. Він ніби перенісся у просторі, не зробивши для цього жодного кроку. Так кадри слайдів змінюють одні одних, досить увімкнути проектор.
— Я не бачила, щоб ти рухався, — сказала вона. — Просто враз опинився біля мене.
— Ми не маємо потреби «рухатися» у вашому розумінні цього слова. Варто тільки вказати місце, і я відразу там з’явлюся.
— Поясни детальніше. А ще розкажи, як тобі вдається проходити крізь зачинені двері. Цього мені ніяк не збагнути.
Аріель завагався:
— Добре, але за однієї умови.
Сесілія здригнулася:
— Я й не знала, що ангелам для добрих вчинків потрібні якісь умови!
— Але ж ти не просиш мене зробити комусь добро, а хочеш вивідати небесні таємниці.
— То що за умова?
— Ти розкажеш мені про земні таємниці.
— Ха, та ти ж усе знаєш!
Аріель зручніше вмостився на стільці:
— Я, наприклад, зовсім не знаю, що це таке — бути з плоті і крові. Я не знаю, як дорослішають. Або як це — споживати їжу, мерзнути, бачити сни, особливо солодкі сни.
— Але ж ти розмовляєш не зі мною першою. Хіба не сам казав, що ангели живуть вічно?
— А ще я казав, що ангели не перестають дивуватися з витвору Творця. До того ж ми не так часто з’являємося людям. Востаннє я заступав на ангельську вахту понад сто літ тому в Німеччині.
— Біля кого ти тоді сидів?
— Він називався Альберт і був дуже хворий.
— Як йому велося?
— На жаль, не дуже добре. Тому-то й я сидів біля нього.
Сесілія хмикнула: