— А на що ти дивилася?
— Знадвору так гарно світиться…
— Ти ж могла подзвонити.
— Я лежала й думала про все на світі.
— Тобі щось болить?
— Ні… якось так.
— Як ти це відчуваєш?
— Ти знову починаєш?
— Що починаю?
— Та ні, нічого. Я страшенно квола…
— Коли я заходила о сьомій, ти спала, наче камінчик.
— Камені не сплять, мамо.
— Ти усміхалася уві сні.
— Та ж камені не вміють усміхатися… Я заснула саме тієї миті, як ти увійшла.
— Невже?
— Я чула, як дзвонив будильник.
Мама поклала долоню на її чоло:
— Прийшла Христина. Вона сидить у вітальні і ласує марципановими цукерками Лассе.
— На пожиток.
— Що ти маєш на увазі?
— Я не хочу марципанових цукерок. Пришли її сюди, я вже не боюся уколів.
— Спершу підемо до лазнички.
— Але ж, мамо…
— Що?
— Невже Христина не може просто вколоти і все?
— Як це?
— Зараз почнуться розпитування, як я себе почуваю, як називається те чи інше. Я вже сита тими балачками по горло. До того ж, нині перший різдвяний день.
— Можливо, вона захоче тебе оглянути.
— Але ти будь тут. А коли вона почне втішати та заспокоювати, пообіцяй вигнати її геть. Бо не знаю, що я їй наговорю.
— Спробую.
— А ще, мамо… Я обов’язково видужаю. Обіцяю.
— Звичайно, видужаєш.
— Але тільки мені дозволено казати, що я скоро видужаю. Коли про це говорите ви, мені здається, ніби вам хочеться мене помучити.
— Ах ти ж, бешкетнице!
Сесілія звела на маму погляд:
— Ти плачеш?
Мама витерла очі:
— Ні, що ти…
— У тебе сльози на очах.
— Пусте, я чистила цибулю.
— А тепер знову?
Після того, як Сесілія поїла і випила ліки, до неї прийшла у гості по черзі вся родина. Лассе гуляв надворі, випробовував нові лижі на пагорбах біля ріки. Річка замерзла, він навіть не чув дзюркоту води попід кригою. Кілька хлопців з п’ятого та шостого класу бігали на ковзанах у тому місці, де річка була найширшою.
Тато піднявся нагору з новим числом «Ілюстрованої науки». Якось він подарував їй цілу пачку журналів. Почалося все з того числа журналу, в якому була стаття про мінерали та коштовне каміння: «Гори — земні комори». Сесілія прочитала й кілька інших статей, а потім попросила принести ще. Це було давно. Зараз вона уже не в змозі прочитати за одним разом так багато.
Дідусь хотів поговорити про острів Кріт. Вони були там усі разом, бабуся й дідусь також. Вирушили в подорож приблизно тоді, коли довідалися про хворобу Сесілії. Вона уже точно не пригадувала, було це незадовго перед тим чи десь після того. У кожному разі вона ходила на прийом до свого першого лікаря…
«Омріяні вакації» — так звучало це в устах усієї родини. За чотирнадцять чудових днів вони побували на сонці і на пляжі, у гарних ресторанах з приємними кельнерами — і все це тоді, коли інші люди ходили до школи або на роботу. Одного дня вони вибралися до вулканічного острова Санторіні, запливли всередину велетенського кратера, який виник після виверження вулкану 3500 років тому. Тоді половина острова Санторіні поринула в море. Щоб добратися до міста Тера, вони їхали верхи на мулах такою крутою дорогою, якої Сесілія ще ніколи не бачила. Потім купалися на лавовому пляжі. Чорний, як вугілля, пісок розпікався на сонці. Кілька днів після обіду вся родина виходила на прогулянку вздовж великого пляжу, вкритого галькою, в пошуках гарних камінців. Сильний прибій перекочував камінці, плюскотівся і дзюркотів поміж ногами. Сесілія була суддею. Тільки від неї залежало, який камінець буде визнаний достатньо гарним, аби зайняти місце у валізі. Назбиралося кілька кілограмів. Тепер дідусь захотів отримати підтвердження, що камінець, який знайшов він, був найгарніший з-поміж усіх.
— То було кілька чудових днів, Сесіліє…
Омріяна подорож до Кріту відбулася наприкінці вересня. Скільки вже часу минуло з того часу, коли Сесілія була здоровою. До школи вона ходила ще до початку листопада, потім кілька тижнів пролежала в лікарні. Після лікарні до неї додому час від часу приходив учитель і розповідав про шкільні новини.
Останньою біля неї побувала бабуся. Вона завжди розповідала їй якісь історії, навіть коли Сесілія ще була зовсім маленькою. Однак це не були звичайні казки. Бабуся розповідала про давніх богів, у яких вірили вікінги. Кілька разів читала їй саґи Снорре, і ті історії були не гірші за казки. А нещодавно читала дитячу Біблію, яка належала мамі, коли та була маленькою. Уявити собі лишень, яка стара книжка!