Аріель урочисто кивнув:
— Але й сонце не посилає своє світло. Воно — тільки дзеркало, що позичає сяйво у Бога.
— Справді?
— Не бійся, дурника з тебе не роблю.
— Я розумію… Просто ніколи не думала, що сонце позичає світло у Бога, так само, як місяць у сонця.
Вона сперлася на палиці й задивилася на сніг у долині. Коли знову глянула вгору, Аріель уже злетів вище і тепер витав просто перед нею.
— Ти також позичаєш своє сяйво у Бога, Сесіліє. Ти теж дзеркало Бога. Бо що ти без сонця а що сонце без Бога?
Сесілія усміхнулася:
— То й я є маленьким місяцем?
— І саме в цю мить осяваєш мене.
— Ти дивно оповідаєш. Усе звучить так урочисто, аж мені мурашки сипнули поза спину.
— Говорячи про небесну красу, не уникнути дрібки урочистості.
— То, може, розкажеш, нарешті, про небо?
— Я уже почав свою розповідь.
Він показав рукою на небесне склепіння. Місяць світив так ясно, що видно було лише кіль блідих зірочок.
— Перш за все мусиш збагнути, що ти уже на небі, — сказав він.
— І оце небо?
Ангел Аріель кивнув.
— А що ж іще? Земля — тільки маленька пилинка у безмірному небесному просторі.
— Ніколи про це так не думала.
— Це — Небесна Земля, Сесіліє. Райський сад, де живуть люди. Ангели живуть деінде.
— У всесвіті?
— Можливо, і у всесвіті, це не має значення.
Сесілія знову оперлася на лижні палиці й задивилася на сніг.
— Загадково, — мовила вона. — Як загадково.
Аріель глянув на неї з викликом.
— Як на мене, усе дуже просто.
Сесілія заперечно похитала головою.
— Мені зажди було цікаво, де ж знаходиться небо, — сказала вона. — Жоден з космонавтів не бачив ані сліду Бога чи ангелів.
— Але й ніхто з дослідників мозку не бачив ані сліду думки. Нікому з дослідників сновидінь не вдалося побачити сни інших людей. Але це ще не означає, що в головах людей відсутні думки або сни.
— Звичайно…
— Ніхто ж не бачив тебе на безкрайому пляжі, коли ти сама собі приснилася на ньому. Ми вже не раз про це говорили.
— Гадаєш, у всесвіті юрмляться ангели?
— Певен. Бо ж не створив Бог універсум таким великим без будь-якої на те причини. А тому, що нам не дано ні змерзнути, ані обпектися, ми можемо перебувати у всесвіті, де заманеться, на всіх небесних тілах. Для людей із плоті та крові придатні умови Для життя лише на Землі, де в міру холодно і в міру тепло. На інших планетах або надто холодно, або ж надто спекотно. Якби Земля знаходилася трохи ближче до Сонця, її кліматичні умови стали б нестерпними для людської плоті та крові. А якби вона була ближче до Плутонію, то люди перетворились би на крижані скульптури.
Ангел пролетів дугою у повітрі і одразу ж повернувся, зависнувши перед дівчинкою десь за півметра до землі.
— Ти бував на Місяці? — спитала вона.
Він відповів, не вагаючись:
— Танцював балет.
— На Місяці?
Ангел кивнув:
— От було потішно, коли там висадилися перші люди. Нас було багато, ціла компанія. Але ні Армстронґ, ані жоден з решти космонавтів не бачив нас. Вони думали, що нікого, окрім них, більше немає. І тому так пишалися, бо вважали себе першими візитерами на Місяці… Знаєш, що сказав Армстронґ, вийшовши з місяцехода?
— «Маленький крок для мене, але великий стрибок для людства», — відповіла Сесілія.
— Молодець!
Сесілія як представник людства трохи розсердилася, що ангели шпигували за першими космонавтами, котрі вважали себе першопрохідцями на Місяці:
— Мені прийшла ідея написати про це у газеті. «Останні новини: На Місяці аж юрмиться від ангелів. Новий радар розкрив прадавню таємницю».
Аріель засміявся:
— Хіба ти не чула про астероїди?
Сесілія втішилася, бо тепер вона була у своїй тарілці. Вона прочитала про всесвіт більше, ніж будь-хто у її віці. На початку хвороби вона простудіювала цілу копицю примірників «Ілюстрованої науки».
— Звичайно, — відповіла Сесілія. — Це такі крихітні планетки, які кружляють по своїх орбітах навколо Сонця. Але їх так багато і вони такі маленькі, що навіть не мають імен. Більшість їх позначена лише номером.
Аріель заплескав у долоні:
— Браво! Отже, про небесну красу ти знаєш більше, аніж гадала. Коли мені хочеться побути наодинці з собою, скажімо, впродовж п’ятдесяти чи ста років, я обираю один із таких астероїдів. Хоч ангелів страшенно багато, проте астероїдів більше. Волочитися по універсуму на крихітній планетці після буйних словесних баталій між ангелами у місцях нашого загального збору — просто насолода. Інколи я перестрибую собі з астероїда на астероїд. От весело!