— Хочеш зі мною, то чіпляйся!
Ангел сів, щільно притулившись до дівчинки. Сніг став уже твердим, і санки зі шаленою швидкістю покотилися згори. Вони спинилися унизу, перед чагарником на березі річки.
Сесілія засміялася.
— Рекорд! — галасувало дівча.
Вона підвелася і озирнулася на Аріеля:
— Хіба не чудово?
— Напевно, — відповів той пригнічено, — але я нічого не відчув.
— А тепер переберемося через річку, — закомандувала Сесілія і стала прокладати собі шлях через чагарі.
Нарешті вони опинилися на кризі.
— Шкода, ковзанів не взяли, — сказала мала. — Я вмію їздити і на ковзанах.
Вона покинула саночки і почала ковзатися по кризі на своїх чобітках. Аріель ковзався босими ніжками. Вони мали бути зовсім гладенькими, бо він зробив кілька потішних піруетів, наче справжній Фігурист.
Раптом почулися скрип і потріскування криги. Сесілія стрімголов кинулася до протилежного берега, Аріель перелетів за нею.
Озирнувшись назад, вони помітили, як крига на ріці розкололася на великі уламки. Посеред річки на крижині зосталися санчата.
— Санки! — скрикнула Сесілія.
Аріель, не зволікаючи, кинувся за ними. Сесілія думала, що він пролетить над рікою, а тоді спуститься вниз і прихопить санки із собою. Та ангел підійшов до берега і рушив навпростець кригою. Часом він ступав навіть по воді.
Невдовзі ангел повернувся із санками. Сесілія не могла цього з цілковитою певністю стверджувати але їй здавалося, наче він плив над поверхнею води. Це було схоже на політ різдвяних оленів, запряжених у сани.
— Як чудово! — вигукнула вона.
Сесілія рішуче взялася за мотузку і оголосила:
— А зараз ми провідаємо Маріанну!
Вони пострибали пагорбами до жовтого будинку. Сесілія була тут багато місяців тому. Перед Різдвом Маріанна не раз заходила провідати її але з того часу минуло уже багато тижнів.
Ось вони уже й на місці. Сесілія натиснула клямку, але двері були замкнені.
— Ми не потрапимо досередини, — констатував Аріель. — Я би зміг пройти і крізь них, та боюся, що вдвох нам це не вдасться.
Сесілія хитро усміхнулася. Вона рушила в бік комори, кивнувши ангелові, щоб той ішов за нею.
— Я знаю, де лежить ключ, — мовила гордо.
Вона одразу знайшла ключ під порожньою бляшанкою з-під фарби. Раніше вона проводила у Маріанни не менше часу, ніж у себе вдома, в Скутбю.
Дівчинка відчинила двері, і вони тихцем зайшли досередини. Щоб потрапити до кімнати Маріанни, треба було перейти вітальню. Сесілія засвітила бра на стіні. Аріель дріботів за нею, наче менший братчик.
Сесілія обережно взялася за двері і відчинила їх. Маріанна спала, розсипавши по подушці довге руде волосся.
Сесілія весь час почувала себе вільною та щасливою, мов пташка, але побачивши Маріанну, зронила сльозу. Може, тому, що товаришка спала, а може, тому, що давно її не бачила.
— Ти плачеш? — прошепотів Аріель.
— Так, я плачу…
Маріанна заворушилася у ліжку. Ось-ось прокинеться.
Аріель смикнув Сесілію за полу куртки:
— Прощайся з нею!
Сесілія розстебнула кишеню і вийняла маленького метелика. Вона нахилилася і обережно поклала його на підлогу перед Маріанниним ліжком.
— Нащо ти це зробила? — запитав Аріель. — Це ж вона тобі його подарувала.
Сесілія стенула плечима:
— Ах, він і так, певно, більше мені не знадобиться.
У ту ж мить Маріанна звелася у ліжку, але Сесілія та Аріель були вже у вітальні. Вони зачинили за собою двері, а Сесілія бігцем поклала ключ на місце. Потім вони сіли на санки і невеличкий шмат дороги до ріки проїхали. Коли санчата зупинилися, Аріель злетів угору і став літати довкруг дівчинки, мов невагома лялька. Сесілія теж почувалася невагомою. Вона сиділа на санках, задивившись на зоряне небо.
— Оце і є вічність, — зітхнула вона.
— Або небо, — докинув Аріель, і вони майже водночас засміялися.
— Або всесвіт!
— Або універсум!
— Або дійсність!
— Або просто світ, урешті!
— Або Велика Загадка! — вигукнула на завершення Сесілія.
Аріель кивнув голівкою:
— Безбатченко має купу імен.
— «Безбатченко?»
Він знову кивнув:
— Улюблені діти не мають багато імен, тільки байстрята. Ті, яких знаходять на сходах. Які не знають, звідки вони. Які витають у порожнечі.
— Це вічність, — повторила Сесілія.
Ангел Аріель опустився поруч неї на санки.
— Виразно її видно лише серед ночі, — сказав він.