— Ти ще гарніша, коли сидиш отут.
— Однак цього я вже не можу бачити, бо перебуваю зараз з другого боку дзеркала.
Як тільки вона це сказала, Аріель відпустив її руку.
— Ти схожа, — мовив він, — на розкішного барвистого метелика, який спурхнув із долоні Бога.
Вона кинула погляд у кімнату. Тонесенька смужка ранішнього сонця пролягла через письмовий стіл і підлогу. Кілька промінчиків знайшли під Сесілиним ліжком китайський записник. Він мерехтів і переливався усіма своїми срібними ниточками.