Сесілія пригадала собі слова з Біблії, які прочитала їй бабуся.
— «Честь і хвала Всевишньому та мир людям на Землі, на яких зійшла Божа ласка», — процитувала вона. — Ти це мав на увазі?
— Небесне військо. Ми були єдиною командою вболівальників.
— Не вірю.
Аріель перехилив голівку, і Сесілія змогла ліпше роздивитися його. Личком він нагадував одну з ляльок її товаришки Маріанни.
— Бідачка, — мовив він.
— Тому що я хвора?
Аріель похитав головою:
— Бридко, мабуть, розмовляти з тим, кому не віриш.
— Пхе!
— Чи це правда, що у деяких людей від недовіри усі нутрощі чорніють?
Сесілія презирливо скривилася.
— Я лише запитав, — запевнив Аріель. — Хоча ми й бачимо, як люди приходять у цей світ і відходять з нього, проте зовсім не знаємо, як це воно — бути з плоті і з крові.
Сесілія завовтузилася в ліжку, але Аріель не здавався:
— Хіба ж не гидко бути недовірливим?
— А ще гидкіше брехати хворій дівчинці просто в обличчя.
Аріель прикрив рота і перелякано шепнув:
— Ангели не брешуть, Сесіліє!
Тепер уже Сесілії забракло повітря:
— Ти справді ангел?
Хлопчик коротко кивнув, наче це була така звична річ, якою не варто й хвалитися.
Сесілія відразу притихла. Спливло трохи часу, перш ніж вона заговорила:
— Я здогадувалася про це весь час. Це правда. Але не сміла запитати, ану ж я помиляюся. Хоча я не зовсім певна, чи вірю в ангелів.
Аріель зневажливо відмахнувся рукою:
— Саме в цю гру ми гратися не будемо. Уяви собі, що я не зовсім упевнений чи ти — це справді ти. У такому разі неможливо буде довести, хто з нас двох має рацію.
Ніби для того, щоб задемонструвати, чи справжній він ангел, Аріель зістрибнув на письмовий стіл, який стояв під вікном, і став проходжуватися по ньому туди й сюди. Час від часу здавалося, ніби він ось-ось утратить рівновагу і впаде на підлогу, але ангел щоразу встигав випростатися. Одного разу Сесілії видалося, що він випростався запізно і мав би впасти, але не впав.
— Ангел у моєму домі, — пробурмотіла Сесілія сама до себе. Це прозвучало, наче заголовок книжки, яку вона читала.
— Самі себе ми називаємо Божими дітьми, — заявив Аріель.
Сесілія глипнула на нього:
— Принаймні тебе це стосується…
— Що ти цим хочеш сказати?
Сесілія спробувала сісти трохи вище у ліжку, але важко впала на подушку.
— Ти ж тільки янголятко, — мовила вона.
Аріель засміявся майже беззвучним сміхом.
— Що тут такого смішного? — запитала дівчинка.
— «Янголятко». Хіба це слово не видається тобі потішним?
Сесілія не зрозуміла, чому слово «янголятко» має бути потішним.
— Ти ж не дорослий ангел, — пояснила вона. — Тому — янголятко.
Аріель знову засміявся, цього разу голосніше.
— Ангели не ростуть на деревах. Насправді ми зовсім не ростемо, тому не можемо стати «дорослими».
— Я зараз зомлію! — вигукнула Сесілія.
— Буде шкода, ми так гарно розговорилися.
— Але я вважала, що майже усі ангели дорослі, — наполягала дівчинка.
Аріель стенув плечима:
— Це не твоя вина. Ти можеш тільки вифантазовувати потойбічний світ.
— То ти гадаєш, ніби дорослих ангелів не буває?
Аріель зайшовся перлистим сміхом. Сесілії це нагадало звук розсипаних по кухонній підлозі кульок, якими бавився Лассе. Того разу вона не допомогла братикові їх позбирати.
— Отже, не існує ані одного дорослого ангела? — допитувалася Сесілія. — Про мене, хай буде так. Але ж нас переконують, що на небі аж юрмиться від дорослих ангелів.
Якусь мить панувала тиша, а тоді Аріель випростав елегантним жестом руку:
— На небі аж юрмиться від дорослих ангелів! — проголосив він. — Аж юрмиться!
Сесілія промовчала, тому Аріель говорив далі:
— З тобою так цікаво розмовляти, Сесіліє.
Сесілія почала гризти свій великий палець і раптом випалила:
— Цікаво, як бути дорослою.
Аріель усівся на стіл, звісивши босі ніжки:
— Хочеш поговорити про це?
Сесілія лежала й дивилася у стелю:
— Мій учитель каже, що дитинство — лише етап на шляху до дорослості. Тому нам слід старанно виконувати всі наші домашні завдання, щоб підготуватися для дорослого життя. Хіба не так?
Аріель кивнув:
— Зовсім навпаки.
— Що саме?
— Дорослість — це лише етап на шляху до того, аби могли народжуватися діти.
Сесілія довго думала, перш ніж відповісти:
— Але ж першими створили дорослих. Якби не так, то не було би й дітей.
Аріель заперечно похитав головою: