— І тут, і там. Але усе, що пов’язано з актом творення, не менше цікаве нам, як і пів вічності тому. Єдина хиба в тому, що за всім ми спостерігаємо ніби збоку. У всьому світі тільки діти ще такі ж допитливі, як ми, але й вони згодом, так би мовити, сходять із цього шляху.
Доки Сесілія лежала хвора, їй не раз спадало на думку щось подібне. Дорослі завжди спершу добре подумають, а тоді вже зроблять щось веселе й потішне. Ніщо уже не може їх по-справжньому здивувати і вразити. «Просто так є, Сесіліє», — кажуть вони.
— Бог, напевно, й дорослих трохи любить? спробувала довідатись Сесілія.
— Неодмінно. Хоча, звичайно, вони трохи обчухралися після гріхопадіння.
— Обчухралися?
— Зробили світ звичним для себе. Для ангелів на небесах він не є таким, хоч ми й перебуваємо у ньому вічність. Ми й далі захоплюємося усім, що створив Бог. Урешті він і сам не перестає захоплюватись своїм творінням. Тому більше піклується про маленьких допитливих діток і не так вже й багато уваги приділяє узвичаєним манерам дорослих.
Сесілія думала, думала, аж голова їй почала тріщати. Так траплялося уже й раніше. Не раз, доки вона лежала хвора, голова її від розмаїття думок ставала схожою на шарварок. Тільки тут не треба було купувати квиток, аби потрапити на котрийсь із атракціонів.
— Дорослі, зазвичай, так пригріваються і затишно вмощуються у цьому світлі, що все Боже творіння сприймають за даність, — пояснив Аріель. — Оце й дивно, бо ж перебувають вони у ньому лише з коротким візитом.
— Згода!
— А ми ж, Сесіліє, говоримо про світ! Так, ніби світ уже сам собою не є сенсацією! Можливо, небесна канцелярія мала би вмістити анонс у найбільші газети: «Важливе повідомлення усім мешканцям світу! Це не просто чутки: СВІТ ІСНУЄ В ЦЮ МИТЬ!»
Сесілії стало млосно від почутого. Її трохи замлоїло й від того, що Аріель без угаву мотуляв своїми босими ніжками.
— Чи не краще було б, якби Бог вигнав з раю бридку змію, а Адамові та Єві на віки вічні дозволив гратися в хованки у великому саду?
Ангел Аріель знову перехилив голівку і відповів:
— Усе було не так просто. Ви, з плоті та крові, не можете, як ангели, вічно жити на небі. Добре Богове серце не хотіло допустити, щоби померли діти. Справедливіше було дозволити їм стати спершу дорослими.
— Чому?
— Людині набагато легше попрощатися зі світом, коли у неї з півдесятка онуків, а сама вона уже слабка, до того ж страшенно втомлена прожитими напруженими днями і їй хочеться спочити.
Сесілія не була в захопленні від його останніх слів.
— Часом трапляється, що й діти вмирають, — заперечила вона. — Хіба це не прикро?
— Хіба це не прикро? — повторив ангел Аріель. — Хіба це не прикро?
Він нічого більше не промовив, і тому Сесілія знову взяла слово:
— Ти певний, що Адам і Єва були дітьми?
— Абсолютно. Хіба тобі ніколи не спадало на думку, що на небесних ангелів найбільше схожі саме діти? Чи може, тобі коли-небудь доводилося бачити ангела із сивим волоссям, згорбленою спиною та глибокими зморшками на обличчі?
Щось у цьому запитанні змусило Сесілію запротестувати:
— А я не вважаю, що моя бабуся бридка лише тому, що вона старенька.
— Що бабуся бридка, — повторив Аріель. — Цього ми не говорили. Але в оболонці її старого тіла живе маленька Єва, яка колись уперше з’явилася на світ. Усе інше нашарувалося з плином років.
Сесілія глибоко зітхнула:
— Якби мені було дозволено висловити свою думку, я б сказала, що весь «порядок творення» досить-таки неправильний.
— Чому це?
— Я не маю ні найменшого бажання ставати дорослою. У кожному разі я ніколи не хочу вмирати. Ніколи!
На обличчя янголятка впала тінь. Він промовив:
— Ти ж можеш спробувати не втрачати зв’язку з маленькою дитиною всередині себе. Як це зробила бабуся. Хіба не вона час від часу прибирає собі маску клоуна, лиш би тебе розвеселити?
— Ти й тоді був тут?
— Звичайно!
3
Наступної миті ангел Аріель стояв на підлозі. Сесілія не бачила, як він зістрибував зі стола, просто опинився перед книжковою полицею і вивчав колекцію кристаликів та коштовних камінців. Він був трохи менший на зріст за Лассе.
— Чудова колекція, — сказав він, не обертаючись.
А тоді повернувся до неї:
— Чи спадало тобі на думку, що кожнісінький камінець є крихітним уламком земної кулі?
— Багато разів… Я збираю лише найгарніші уламки…
— Але, мабуть, ти не замислювалася над тим, що потрохи руйнуєш земну кулю.
Дівчинка здригнулася: