— Як це?
— Ти собі легковажно стрибаєш по світі. Жоден камінь так не зуміє.
Щойно тепер Сесілія цілком виразно побачила його обличчя. Воно було набагато гладше й чистіше, ніж у людей, але й трохи блідіше. Вона уже почала звикати, що він не має волосся на голові. А тепер помітила відсутність вій та брів.
Ангел підійшов до дівчинки і сів на стільці біля її ліжка. Кроки в нього були такі легкі, аж здавалося, ніби він узагалі не торкається підлоги, а пливе кімнатою. Очі світилися, наче пара зелено-блакитних коштовних камінців, а коли він усміхався, як-от зараз, зубки зблискували, ніби білі скалки мармуру.
Під час розмови Сесілія не раз прикипала поглядом до його лискучої голови і врешті не витримала:
— Можна тебе дещо запитати про твоє волосся?
Аріель засміявся:
— Ну що ж, питай. Тоді, можливо, ми поговоримо і про твоє волоссячко.
Вона потупила очі в перину:
— Я думала, що ангели мають довге, світле волосся.
— Це тому, що ти все бачиш у дзеркалі, тобто саму себе.
Відповідь її не цілком задовольнила:
— Ти не можеш просто сказати, чому в тебе немає волосся?
— Шкіра й волосся — це те, що постійно росте на тілі, а згодом відпадає. Це щось таке, що нерозривно пов’язане з плоттю і кров’ю і повинно захищати від пилу та бруду, холоду та спеки. Шкіра й волосся одного походження з хутром тварин і не мають нічого спільного з ангелами. Ти б ще спитала, чи ми чистимо зуби або чи стрижемо нігті що другої суботи.
— Ви нічого цього не робите?
Аріель похитав головою:
— Не це робить нас схожими одні на одних.
— А що тоді?
Він глянув на дівчинку згори вниз:
— І ангели, і люди мають душу, яку створив Бог. Проте ви маєте ще й тіло, яке живе своїм життям. Ви ростете й розвиваєтеся точнісінько так само, як рослини та тварини.
— Фу, — зітхнула Сесілія. — Мені не подобається думати, ніби я тварина.
Аріель продовжував говорити, мов і не почув її слів:
— Усі рослини й тварини починають своє життя як маленькі зародки або клітини. Спершу вони такі схожі між собою, що їх годі розрізнити. Але поступово зародки розвиваються, і з них може постати все, що завгодно: від куща порічки чи сливового дерева до людини або жирафи. Мине багато днів, перш ніж можна буде помітити різницю між зародком поросяти і зародком людини. Ти знала про це?
Дівчинка кивнула:
— Останнім часом я день у день читала «Ілюстровану науку».
— Щоправда, не знайдеш двох однакових людей, та й поросят також. У всій природі неможливо знайти навіть двох однакових травинок.
Сесілії пригадалася скринька з японськими паперовими кульками, яку їй подарував тато кілька років тому. Вони були такими крихітними, що здавалися їй цілком однаковими. Але досить було покласти їх у воду, як вони набухали і перетворювалися на різнобарвні фігурки. Жодна не була схожа на іншу.
— Я уже казала, що мені не подобається думка, ніби я тварина, — повторила дівчинка.
Аріель обережно поклав свою руку на ковдру. Сесілія ледь відчувала дотик на своїй нозі.
— Ти тваринка з душею ангела, Сесіліє. Так будуть і вівці цілі, й вовки ситі. Тебе це влаштовує?
— Не знаю…
— Це саме той випадок, коли якась комбінація є витвором мистецтва. Душею ти нічим не відрізняєшся від ангелів на небесах: «Добривечір, юний пане! Мене звати Сесілія Скутбю. Чи можу я розраховувати на наступний танець?»
Ангел Аріель змахнув одною рукою і глибоко вклонився, наче учень зі школи танців.
— Але тіло, в якому ти живеш, — продовжував він, — є з плоті і крові, так само, як тіла корів чи верблюдів. Тому на твоєму тілі росте волосся, звичайно, здебільшого на голові, але воно росте й в інших місцях, головне, аби почався процес росту. Усе швидше й швидше, Сесіліє. Час іде, а ріст відбувається все інтенсивніше. Природа постійно нашаровується навколо тіла дитини з моменту її появи на світ. У ту мить, як ви вислизаєте з рук Творця, ваше тіло таке ж чисте й гладеньке, як у ангелів. Та недовго, бо гріхопадіння вже гряде. Всередині тілесної оболонки починає бунтувати плоть і кров, а як наслідок — ви не можете жити вічно.
Сесілія прикусила губу. Вона не любила розмов, які стосувалися тілесної оболонки. Не подобалася їй також думка про те, що вона вже почала дорослішати.
— У Лассе, доки йому не виповнилося два роки, на голові не було ні волосинки, — мовила вона.
— Нема потреби мені про це розповідати.
— Тоді ти знаєш, що у лікарні я одержувала сильні ліки, і тому у мене випало геть усе волосся.
Аріель кивнув:
— Тоді ми більше були схожі одне на одного.
— Власне кажучи, я мала одержати таке саме повторне лікування, але потім ми передумали…