У вісім років я захворів на туберкульоз кісток. Мати написала листа до Хрущова з проханням влаштувати мене в туберкульозний санаторій (місцеві лікарі нічим допомогти не змогли). Я отримав путівку у санаторій (мати досі страшенно вдячна за це Хрущову, я — не дуже: в країні, де медична допомога безкоштовна, направлення в санаторій повинно бути нормою, і для цього не треба турбувати уряд).
Дуже запам’ятався мені перший день у туберкульозному санаторії. Привезли мене у палату якраз на обід. На перше видали борщ, на друге — картопляне пюре, на третє — виноград. Після напівголодного сільського життя обід видався розкішним. Виноград я бачив уперше і тому одразу ж накинувся на нього, потім почав жадібно поїдати борщ. І раптом у мою миску впав шматок хліба, за ним — другий, потім посипались обгризені виноградні грона. Я розгублено роззирався на всі боки, шукаючи ворога. Кидав багато хто, але я довго не міг побачити того, хто кидав. Нарешті ворога знайдено, і я перелізаю до нього на ліжко і починаю його бити. Що міг зробити мені, здоровому сільському хлопчиськові, він, роками прикований до ліжка?
Зайшла медсестра і, побачивши бійку, поволокла мене в ізолятор, палату-«одиночку». Я розревівся і пояснив їй, що не винен. Вона вилаяла нас обох і пішла.
З усіх ліжок чути стало слово «темна». Я відчув у цьому слові загрозу і попросив хлопчика з найсимпатичнішим обличчям пояснити, що це таке. Він пояснив, що уночі прийдуть старші хлопці з інших палат з милицями, накриють мене ковдрою і битимуть.
— Але за що?
— Ти — сексот.
— А що це таке?
— Ябеда.
Це слово я знав. І почав доводити йому, що це несправедливо, що вони самі у всьому винні. Він терпляче пояснив, що дорослі завжди проти дітей, і не можна їм допомагати карати дітей. Це я зрозумів, погодився з ним, але пояснив, що оскільки я про це не знав, то мені можна вибачити. Він не погодився.
Увечері я з жахом чекав ночі. Єдиним порятунком здавалось мені сховатись під ліжко. Проте сховатись я не встиг. У палату ввірвались великі хлопці, років 11–12, з милицями. Але… пішли вони не до мене, а до хлопчика, який найбільше за всіх вимагав «темної». Вони жартома постукали по ньому милицями і пішли. Мої переговори з хлопчиком з симпатичним обличчям виявилися вдалими.
Що означає слово сексот, я дізнався, аж ставши дорослим.
У санаторії, ясна річ, велась інтенсивна атеїстична пропаганда. Оскільки більшість з нас були з сіл, то, зрозуміло, майже всі до одного ми були набожні.
Нам трапився розумний вихователь. Він приходив до нас після уроків і дуже розумно пояснював, чому Бога немає. Всі, окрім мене, швидко визнали його правоту. Я не починав з ним сперечатись, але після того, як він ішов, розповідав про всілякі чудеса (не тільки про бабусині). Під час наступної бесіди вихователь здивовано бачив, що всі знову вірять у Бога і наводять йому нові докази. Нарешті він довідався, що головний супротивник — я. Він швидко зламав мій опір стосовно чудес із життя Христа, «обновлення» ікон і т. д. Але з бабусею і йому важко було справитись. Він йшов, обіцяв пояснити те чи інше явище наступного разу. (Як я тепер здогадуюсь, він йшов почитати відповідні книжки.) Нарешті всі мої аргументи було розбито — це, мовляв, теорія навіювання і гіпнозу. Але здаватись у суперечці ніколи не приємно. Я довго думав і придумав вирішальний аргумент. Річ у тому, що бабуся лікувала зокрема грудних дітей.
Я запитав вихователя, як можна щось навіяти дитині цього віку. Він розгубився. Потім пообіцяв пояснити і це, але пізніше. Минуло багато днів, поки він виконав свою обіцянку.
Пояснення було таке: навіювання у даному випадку здійснюється щодо матері дитини. Мати починає вірити у видужання маляти, і від цього у неї різко зростає якість молока. І мовляв, ось від такого особливо корисного молока дитинка і видужує.
Так я став атеїстом. Бабусі я послав дипломатичного листа, у якому пояснив, що Бога немає, і просив її вибачити мені мій новонароджений атеїзм. (Бабуся мріяла передати свою магічну молитву саме мені, але змушена була передати її моїй тьоті, яка зовсім не збирається ставати чаклункою.[2])
2
І все ж пізніше стала. Див. про ворожбитство бабусі й тьоті Насті в «Народознавчих зошитах»: Л. Плющ. «Бабуся». — Львів. — 1997. — № 6.