Мій друг К. спіймав на місці злочину трьох осіб, які крали будматеріали (вони вивозили їх цілими машинами). Двох з них він привів у міліцію. Він змусив міліціонерів скласти протокол допиту. Міліція обіцяла прислати слідчих на будівництво, з якого крали матеріал. Слідчі приїхали туди через місяць. Ясна річ, розкрадання вони не виявили.
Навесні відбувся зліт «легкої кавалерії». На цьому зльоті мені вручили похвальну грамоту ЦК ЛКСМУ. Але, на жаль, мені було соромно приймати цю грамоту: на зльоті сталась дуже вже неприємна подія. Той самий К. піймав справжнього шпигуна. Він здав його міліціонерові. К. отримав таку саму грамоту, як і я. А міліціонерові вручили іменного золотого годинника. Всі «кавалеристи» знали про цей випадок й обурено дивились на всі ці грамоти…
Моя товаришка стала секретарем штабу. Одного разу начальник штабу і його заступник запропонували їй імпортні черевички, конфісковані у спекулянта. Потім вони натякнули, що будуть постачати їй ще цінніші речі (їм важко було приховувати від неї свої операції). Вона відмовилась.
Ми почали таємне слідство. Виявилось, що начальник і його заступник спекулюють речами, відібраними у спекулянтів. Через наш математичний педантизм це слідство затягнулось.
Почалась екзаменаційна сесія, і ми перестали ходити у штаб. Після екзаменів довідались, що начальник штабу і його заступник затягнули до штабу повію і зґвалтували її. Райком комсомолу розпустив наш штаб, навіть не скликавши всіх його членів: вони не хотіли, щоб скрізь розійшлись чутки про цю подію. Ґвалтівників навіть не притягнули до судової відповідальності.
Удар був дуже сильний — удар по вірі в те, що можна якось боротися з мерзотою у нашому суспільстві.
У газетах повідомили, що має відкритись XIII з’їзд комсомолу. Ми, декілька комсомольців факультету, написали листа до з’їзду. У цьому листі ми писали про формалізм у комсомольській роботі, про те, що більшість комсомольців нічого не робить у громадському плані, а в своєму побутовому житті багато хто ганьбить звання комсомольця. Основна пропозиція полягала в тому, щоб провести відкриту нещадну чистку комсомолу — очистити його від всякої міщанської погані, посилити вимоги вступу в комсомол. Далі були пропозиції знайти справжні, захопливі справи. Наприклад, збирати силами комсомольців кошти для створення космічної ракети.
Після гарячих дискусій до нас приєднався секретар комсомольської організації факультету. Він дописав до листа свою окрему думку, Що трохи відрізнялась від нашої і була менш радикальна.
Ми з хвилюванням чекали відповіді з ЦК ВЛКСМ. Відповідь прийшла сприятлива. Нам повідомили, що наш лист обговорювався у ЦК і буде обговорюватись на з’їзді.
Ми з нетерпінням чекали з’їзду. На жаль, на з’їзді проблеми, які ми висунули, не зачепили жодним словом. На цьому з’їзді, як і на всіх інших, тільки й били в барабани у зв’язку з грандіозними звершеннями комсомолу на цілині. Від своїх товаришів, що поїхали підіймати цілину, ми вже знали, що те, що пишуть у газетах, це переважно чергова демагогія.
Викладач історії КПРС запропонував на семінарі обговорити рішення XIII з’їзду комсомолу. Я виступив і назвав з’їзд «з’їздом тріпачів». Після семінару викладач відкликав мене вбік і пояснив, що за такі слова у мене можуть бути великі неприємності. Я гордо відказав, що зараз не сталінські часи, і кожен має право говорити все, що хоче. Викладач тільки стенув плечима.
Під впливом XX з’їзду й Угорської революції 1956 року, у всіх великих університетах прокотилась хвиля вільнодумства. У Московському, Ленінградському і Київському університетах почали утворюватись підпільні й напівпідпільні організації. Їх розгромили. Але ми, студенти молодших курсів Одеського університету, нічого про це не знали. Про події в Угорщині ми робили висновки з газет.
Хвиля вільнодумства почалася в Одеському університеті у вигляді стінної газети «Думка». Епіграфом до газети був вислів Декарта «cogito ergo sum» («мислю — отже, існую»). Вийшло два номери газети, які викликали величезне зацікавлення у студентів. Я приготував статтю у третій номер.
У газеті обговорювались питання про джаз, Єсєніна (тоді ми вперше прочитали його вірші), футуристів.
До нас докотились чутки, що було засідання партійного бюро факультету, на якому газету звинуватили за буржуазну ідеологію. Одним з аргументів став злощасний епіграф. «Чому не „Пролетарі всіх країн, єднайтесь!“? Чому ідеалістичний афоризм?»
Я зустрівся з секретарем комсомольського бюро факультету і почав схвильовано вимагати, щоб той пояснив, за що заборонили газету. Секретар сказав, що редактори газети — стиляги, що вони, здається, були пов’язані зі спекулянтами. На жаль, я вдовольнився таким поясненням. На старших курсах повідбувалися комсомольські збори, на яких редакторів газети виключили з комсомолу, а відповідно, й з університету.