Найчесніші з собою українці та росіяни зближуються через бичування пороків історії своїх народів.
Якщо Лупиніс бичує Україну, що лежить в обіймах свого ката, то Нєкипєлов пише про те саме, тільки використовує інші образи, символи, що відбивають як іншу історію, так само й інші пороки:
Нарешті — отримав листа від Тані. І почав писати листи щодня. Писав про книжки, про ігри, які складав.
Слідчий мій на той час змінився. Капітан. Прізвища не пам’ятаю. Він допитував інакше — не розумував, а всім цікавився і роздаровував усмішки. Такий собі «свій хлопець».
Невдовзі його замінили капітаном Федосенком. Цей страждає від комплексу інтелектуальної неповноцінності. Відразу ж почав мене залякувати: і термін чекає великий, і дружина у тюрму сяде, і взагалі усіх нас пересадять.
Якщо Толкач погоджувався, що самвидав знищити не можна («але найактивніших політичних самвидавівців переловити нетяжко!»), то цей все бубонів, що нас жменька, що КДБ знайде способи покінчити з самвидавом.
Я написав Тані вже декілька листів і запитував Федосенка, чому немає відповіді. Він все зводив на Таню: ліньки їй відповідати. Потім почав вимагати не вживати іноземних слів, не вживати виразів на кшталт: «За вікном видніється блакитне небо» («це натяк на те, що ви у тюрмі, а дружина ваша передає листа на Захід»).
Я вимагав, щоб мені докладно пояснили, які теми дозволені, щоб він не міг під приводом «секретності» затримувати листи. Після 8–10 листів я почав вимагати дружининих відповідей.
— Ви пишете шифровано, і ми були змушені всі листи затримати. Після слідства їх передадуть вашій дружині.
Свідомо морочили мені голову, щоб я хоча б щось написав.
— До Анджели Девіс щодня приходить адвокат, вона пише листи протесту, заяви для преси, каву п’є.
— А звідки ви про каву знаєте? Ви, що сиділи з нею?
— У нашій пресі писали про те, що їй дають холодну каву — щоб познущатись.
— Але ж вона прогресивна діячка.
Я не зміг навіть усміхнутися, почувши цей незаперечний аргумент. Нагадав йому про те, що Ленінові давали в тюрмі молоко.
— Ви це звідки знаєте?
— Книжки читати треба. У дитячих книжках є розповідь про те, що Ленін писав шифровані листи молоком. Значить, молоко йому давали.
— Але ж Ленін був прогресивним діячем.
— Дивна річ, як гуманно обходяться всі реакціонери з прогресивними діячами. Просто патологія якась.
Подібні розмови дуже швидко призвели до того, що Федосенко пройнявся особистою ненавистю до мене.
Як розповідала згодом Тані Ніна Антонівна Караванська-Строкато-ва, яку допитували у моїй справі, кагебісти аж захлинались саме від цієї лютої ненависті до мене.
Федосенкова ненависть зросла через відчуття неповноцінності, через моє явне до нього презирство. Я свідомо не ображав його, не знущався з нього, але, мабуть, це якось проявлялось.
Наприкінці слідства він почав показувати своє ставлення до мене явно — погрозами, образами.
Федосенко любив розповідати про свої досягнення у розкритті справ про працівників гестапо, що переховувались у колгоспах, на заводах. Коли йому доручили якусь справу в Чернігівській області, він тут же похвалився переді мною. Ось, мовляв, які речі мені довіряють, а ви, бачте, за дурня мене маєте!..
Якось він почав хвалитись переді мною своїм знанням історії.
Я з невинним виглядом запитав у нього:
— Скажіть, а як називався договір з гітлерівською Німеччиною?
Він спробував ухилитися від відповіді. Після того, як я запитав це ще раз, роздратовано заявив:
— Ви не займайтесь демагогією.
— Ну, ось бачите, навіть вам брешуть про історію. І ви боїтеся потрапити на слизьке, виявити своє незнання.
Підчас обшуку у мене забрали дуже багато фотографій. Я не хотів, щоб фотографії використовувались для компрометування людей, тому записав у протокол допиту, що відповідатиму тільки на питання про громадських діячів і своїх родичів. Зокрема, я хотів з категорії «громадських діячів» усунути Суровцеву й Олицьку. Дуже мені не хотілось, щоб через їхні фотографії, знайдені у мене, у них робили обшук, допитували їх і т. д.