Наглядач видає клаптик паперу.
— Ще.
Дає.
— Ще.
— Досить.
Починається дискусія.
— Всім вистачає, а вам ні. Паперу на таких не напасешся.
Я повертаюсь і йду в камеру. Викликаю чергового офіцера. За півгодини приходить. Якщо майор, то справи погані.
— Чому всім вистачає, а вам ні? Ви що — пан якийсь?
— Як вам не соромно сперечатися з зеком про папірчик? Ви ж офіцер, освіта у вас якась є.
Він, витріщивши свої білясті баранячі очі, верещить:
— Припиніть розмови. Не хочете йти в туалет — не йдіть.
Сідаю писати «скаргу». Розумію, що її можуть використати психіатри, і тому пишу з гумором. Та й не тільки тому. Принизливо протестувати на тему туалетного паперу. І хочеться посміятися з них та з себе. До того ж, не хочеться заробити геморой.
Описую суперечку з офіцером і обґрунтовую свою правоту з погляду медичного, філософського, юридичного та економічного. Пишу про проблему рівності людей за соціалізму — рівності юридичної, а не фізіологічної. Офіцер скаржиться, що країна бідна на папір, — нехай звернеться до моєї дружини. Вона забезпечить папером усю тюрму, і до того ж, папером якіснішим. Пишу про гідність офіцерського звання, про жандармських офіцерів (цитую «Минуле і думи» Герцена).
Однокамерники регочуть.
Приходить Сапожніков, обіцяє залагодити питання. За тиждень сцени повторюються. Особливо відзначався в цьому «порожньоокий», як назвав його Шарапов. У нього справді напрочуд дивні очі — безвиразні, безколірні. Декілька разів я обізвав його жандармом. Дівчина-наглядач почервоніла, а він хоч би тобі що.
Туалетно-фекальна тематика посідає у спогадах стільки місця тому, що життя у тюрмі відверто тваринне, зведене багато в чому до суто біологічної «проблематики».
Вивчивши камеру, я попросив книжок.
— Бібліотекаря поки що немає. На, почитай ось книжку.
Том Льва Толстого. Педагогічні статті. Їх я прочитав уперше. Дуже багато цікавого й близького. Особиво близька думка Толстого про те, що головне у вихованні дитини — вплив через несвідоме. Вказує Толстой і на роль гри.
Через день повезли в Інститут Сербського. У приймальні молодий лікар записав мої дані. Поголили, викупали, перевдягнули в лікарняний одяг і завели у палату. Там відразу ж почали підходити один за іншим мешканці трикімнатної палати.
— Марксист. Манія реформізму й марксизму.
— А! Із Прибалтики? Читав про вас у «Хроніці».
— Так. Севрук.
— Наступний!
— НДП.
— ???
— Так, неофашист.
Наступний:
— Сіоніст. Не хотів служити в армії. А он ще один сіоніст. Він у нас теоретик. Кандидат медичних наук.
— А я ніхто, тобто ні за що.
— Стаття?
— Наклеп на устрій.
— Жаль, що раніше вас не привезли. Нам вже казали, що вас привезуть. Тут сидів один з УНФ, Красівський.
— Український Національний Фронт? Зі Львова?
— Так. Славний хлопець.
Севрук потягнув покурити в туалет.
— З нянею обережно. Вона цілими днями грає тут з нами в доміно, слухає і доносить.
— А справжні психи є?
— Самі подивитесь. Я не хочу казати.
Севрук показав гумористичні дацзибао Юрія Белова.
Граф Белов, маоїст, звинувачує правого ревізіоніста Брежнєва і його ставленика професора Лунца у переслідуванні справжніх комуністів.
Дуже добре написана пародія.
Ю. Белов — віруючий (зараз перебуває у психтюрмі).
НДП почав розповідати про себе. Злодій. У таборі спочатку був сталіністом, але передумав.
Кандидат наук дивився на мене мовчки — вивчав.
В кутку навалена купа книжок. Я проглянув і зрадів. Це саме те, що мені треба. Стендаль, Стефан Цвейг — біографічні твори.
Севрука викликали до медсестри: він оголосив голодівку протесту проти лікування. Я радив йому не протестувати — немає сенсу робити це на експертизі.
Подали розкішний обід. Смачна каша, непоганий компот.
Після обіду всі сіли грати у доміно. Я гортав математичні книжки Севрука.
Раптом викликали. Одягнули і… повезли у Лефортово.
Досі не знаю, навіщо возили в Інститут Сербського. На дві години. Очевидно, одна рука не знала, що робить інша. А може, надійшло нове розпорядження зверху і скасувало направлення слідчого на стаціонарну експертизу в Інститут.
Декілька днів був сам, без книжок. Займатися грою не хотілось. Попросив той самий том Толстого. Дали якусь соцреалістичну гидоту — читав наглядач.
Довелося понудьгувати.