У тюрмі емоційність сприйняття краси у мене надзвичайно збільшилась. Наприклад, Діккенс, який ніколи мені не подобався, раптом відкрив для мене красу старої Англії, м’який, сентиментальний гумор доброти. У «Домбі й сині» я побачив, що підштовхнуло Олександра Ґріна до «Червоних вітрил». Це любов дочки Домбі до моряка. Тут зароджувався і сюжет, і асоціативні зв’язки імен героїв.
У тюрму Михайлович потрапив через зраду знайомого. У того була ревізія магазину, і він попросив Михайловича підкинути йому на якийсь час товар. Ревізори виявили, що у магазині є «лівий» товар (з підпільних цехів на заводах). Знайомий «розкрутився» і розповів про Михайловича. На суді цей знайомий, зрозумівши, що своїми свідчення занапастив не тільки Михайловича, а й себе самого, почав їх міняти. Розумний адвокат Михайловича скористався із суперечностей свідчень, з порушень закону під час слідства, і Михайловичеві дали 4 роки. Через рік спіймали якогось валютника і він дав свідчення на Михайловича. Тепер його привезли у Лефортово, бо валютні справи веде КДБ, не довіряючи продажним міліції і прокуратурі (КДБ бере на себе також великі економічні справи, особливо у Грузії й Вірменії, республіках, що наскрізь пронизані підкупом, спекуляцією, крадіжками і хабарництвом бюрократії).
Михайлович не сумнівався, що їм не вдасться приклепати йому валюту:
— Основне правило бізнесмена — не змішувати справи різних видів. Треба спеціалізовано працювати. До того ж я знаю, що серед валютників дуже багато агентів міліції й КДБ. Вони спокійно наживаються, а міліції підкидають відомості про всіляких злочинців.
Я розповів йому про Віктора Луї, агента КДБ, який продає за кордон цінні ікони, самвидав і т. д. Зокрема, передав Солженіцина, псевдоспогади Хрущова і т. д. Виявилось, що Михайлович колись був з ним знайомий. Луї тоді займався спекуляцією і валютою, був мало що не мільйонером. У кримінальному світі він з’явився саме тоді, коли Хрущов розпочав широку кампанію проти великих радянських бізнесменів, коли навмисне для мільйонера Рокотова було видано закон про смертну кару для економічних злочинців. Цей закон застосували до Рокотова (хоча й не мали права, бо злочини було скоєно до того, як запровадили закон; але Микита особисто наказав розстріляти Рокотова).
Десь через місяць занесли ще одну койку.
— Квочка, — вирішив Михайлович.
Завели молодого хлопця з купою книжок.
— Ліфшиц Фелікс, валюта.
Головний у їхній справі, «паровоз», відлітав у Ізраїль. Біля трапу літака його затримали, провели у готель і запропонували розповісти про операції декількох його друзів:
— Вилетите наступним рейсом.
Він, щоб відкараскатись від КДБ, видав декількох друзів.
Його дружині, що сиділа у сусідньому номері, показали його свідчення. Вона, рятуючи чоловіка і повіривши обіцянці ДБ відпустити їх в Ізраїль, розповіла значно більше. Потім чоловік розширив її свідчення. І так далі.
У результаті «паровоза» та його друзів посадили. Серед них одну вірменку, яку звинувачували у валютних операціях і в тому, що вона дала хабаря, коли син вступав в інститут. Найбільше свідчень дав один працівник алмазної фабрики. Він сподівався на антисемітизм суддів і до своїх свідчень додавав антисемітські репліки. Підкреслював, що близький до когось з беріївців, що має медаль (за доноси).
«Паровоз» на слідстві тримався непогано, брав провину на себе. Але було пізно…
Михайлович ознайомився з актом звинувачення:
— Навіщо ти назвав стільки операцій?
— Мені порадив однокамерник, директор такого-то магазину Зубок.
— Зубок? Він же ж стріляний горобець. Він не міг такої дурниці порадити. Адже термін більший намотують за систематичність операцій, за кількість випадків, а не за загальний оборот. Він порадив тобі, бо вони дали йому таке завдання.
Ми дістали Кодекс. Справді, так воно й було.
— Зубок став «квочкою». Йому дали великий термін, і він пом’якшує свою долю. Сподівається на амністію або помилування.
Про Лефортівських квочок ми дізнались дуже багато, перестукуючись з іншими камерами (по ланцюжку). Звіряючи дані, вдалося виявити щось із десяток «квочок». І все люди з великими термінами.
Уся Бутирська тюрма — тобто її старожили — знають капітана міліції «Золоту ручку» (або «Криву ручку»: в нього одна рука покалічена). Капітан був постійною квочкою. Хоча про нього попереджували всіх новачків, але здебільшого запізно. Адже новачок першим зустрічав у тюрмі «Золоту ручку». «Ручка» випитував справу, давав поради. І багато хто потрапляв на гачок «бувалого зека». Старожили декілька разів намагались «ручку» пришити. Та як це голіруч зробиш?