У заяві начальникові Лефортівської тюрми я вимагав пояснити, на яких підставах мене тримають у тюрмі, і запитав, чи є відповідний дозвіл Президії Верховної Ради СРСР.
Через день до камери зайшов начальник і заявив, що слідчий вже послав Руденкові своє прохання продовжити термін проведення слідства у моїй справі.
17-го мене викликали у кабінет прокурора з нагляду. Там сиділа група людей, серед них Лунц і жінка-психіатр, що розмовляла зі мною перед тим.
З-поміж усіх вирізнявся сивий чоловік з інтелігентним обличчям. Вирізнявся він саме цим «інтелектом» на лиці.
Він пояснив мені, що це друга комісія, від Міністерства охорони здоров’я.
— А ви хто такий?
— Я — Снєжневський.
— А, чув. Віктор Некрасов писав до вас листа про Григоренка і отримав вашу відповідь.
— Так, я відповідав йому.
— Навіщо друга експертиза?
— На прохання слідчого.
— Дивно. Слідство зацікавлене в тому, щоб оголосити мене шизофреніком, а я сумніваюсь, щоб попередня комісія оголосила мене здоровим.
— Чому?
Я перерахував факти.
— Але ж ви також хотіли другої експертизи?
— Так. Стаціонарної, з об’єктивними обстеженнями, з участю психіатра, якому я чи дружина довіряли б.
Снєжневський почав сперечатись про об’єктивні обстеження, про довіру до психіатрів.
— Електроенцефалограми нічого не показують. Тести так само, як і біохімія.
Я послався на його ж праці.
— Ви ж, Леоніде Івановичу, самі досліджуєте методом структурного аналізу. А в психіатрії структурою є симптомокомплекси.
Почались суперечки про структуру, про об’єктивізацію її аналізу.
— Але чому немає психіатра, якому 6 я довіряв?
— А чому ви нам не довіряєте? Ви ж нас не знаєте.
— Знаю з самвидаву. Наджарова, Морозова, вас і професора Лун-ца інтелігенція досить добре знає.
— Призначення психіатра залежить від слідчого. А він вважає, що наша комісія досить компетентна.
— Але ж є закон, що дає мені й дружині право мати свого представника в експертизі.
— Я думаю, що ви плутаєте закон, хибно його тлумачите.
Снєжневський почав розпитувати про демократичний рух, про Ініціативну групу.
Я завагався. Відмовитись від розмови на знак протесту, що немає свого психіатра? Що це дасть? Без мене щось напишуть та ще й впишуть манію переслідування, маячню у поводженні. А так все-таки я дам відповіді, які суперечитимуть діагнозові, і які використає адвокат.
Я пояснив, що демократичний рух бореться за продовження демократизації, яка почалася на XX і XXII з’їздах, і що я не вважаю себе за антирадянщина, бо я й мої товариші вимагаємо того самого, про що формально йшлося на цих з’їздах. Свободи, яких ми вимагаємо, записані в Конституції.
— Отже, ви вважаєте себе хрущовцем? Але ж ви про Хрущова писали дуже погано!
— Так, писав. На безриб’ї і рак риба. До того ж я повторюю: ми за розвиток половинчастих реформ Хрущова і проти повернення сталінізму.
— А в чому ви вбачаєте сталінізм у наш час?
Я перерахував: вторгнення у Чехословаччину, беззаконні суди, переслідування за участь у національному відродженні, за демонстрації, за самвидав і таке інше.
— Значить, ви — реформіст?
— Ви хочете поставити мені маячню реформізму?
— Ми нічого не хочемо ставити.
— Так, я за докорінні реформи у СРСР.
— І ви думаєте, що маленька жменька самвидавівців реформує країну?
— Ні. Все вирішить розвиток економіки і розвиток міжнародних відносин.
— Під докорінними реформами ви розумієте, як у вас написано, дозволити багатопартійність?
— Не тільки. Це й робітничі ради, і реалізація Конституції.
— Але ж у Конституції однопартійність.
— Формально багатопартійність не заборонена.
— Уявіть собі, що буде, коли дозволять інші партії — що з цього вийде?
— Дивно. Буржуазні держави не бояться своїх компартій, не бояться творів Леніна, газети «Правда», а у нас всього бояться. Що ж це за ідеологія, що боїться інших ідеологій? А хвалиться ж своєю непереможністю. Дивно — більше ніж 55 років минуло, а думають, що населення перейде на бік капіталізму, якщо почитає Каутського чи Рузвельта.