— Ми розділяємо себе й народ? Заради себе, отже, народу, не задля однодумців. Адже ті можуть виявитися і не на висоті.
Потім вона просила, щоб я не озлобився (вона з мого тону відчула, що ненависть переповнює мене).
Я розсміявся — її прохання так збігалося з тим, що я поклав собі за мету: зберегти спокійну голову при переповненому ненавистю та любов’ю серці.
Таня нагадала також мою улюблену фразу із А. Камю: «Тривала боротьба за справедливість поглинає любов, що її породила».
Я натякнув, що хотів би, аби всі мої праці під псевдонімами було зібрано в один збірник, щоб я зміг хоча б так боротись.
Попросив домогтися дозволу на те, щоб вона отримала усі мої листи з тюрми і всі мої роботи про гру. Я хотів би, щоб Таня продовжила їх. Відмовили під приводом того, що це все підшите до історії хвороби.
Замовив книжки із структурного аналізу, психології гри та мистецтва, про гумор, про дослідження емоцій.
Через те що Таня, ще як приїжджала минулого разу, — коли побачення через якусь зачіпку не дозволили — привезла мені декілька книжок: «Італійські п’єси», книгу Гарднера про математичні ігри, казку Янсон про мумі-тролів — у мене був допит.
Еллочка здивовано запитала:
— Зачем вам детская сказка?
— Цю казку любить мій син. (Про те, що я її також люблю, волів змовчати — це свідчило би про мій інфантилізм.) Він її мені й передав.
— Странна, наряду са сложнимі філасофскімі кніґамі, в каторих даже я і славєчка нє магу разабрать, вдруг дєтскіє.
— Я займався і займаюсь дитячою психологією казок та ігор, дитячим сміхом і загадками. А для цього потрібен складний науковий апарат. Ось бачите ці формули?
Я показав їй перші-ліпші, аби довести, що мої дитячі зацікавлення та доросла наука пов’язані.
Але підозра про мою шизофренічну здитинілість так і залишилась, збільшуючись через безліч книжок на різні теми — про китайську культуру, про міфи, про морфологію мистецтва, про ігри.
Коли на прохання молодшого сина я написав йому початок казки про мишенятко-очеретенятко — мишенятко, що жило в очереті, — вона, прочитавши, заявила, що нічого не зрозуміла (це і натяк на мою потьмарену свідомість, і прояв її комплексу неповноцінності). Я пояснив, що казка навмисне для сина, а не «в літературу». А він усе правильно зрозуміє, всі дитячі образи.
Елла сказала, що не пропустить, бо це може стати гарним матеріалом для історії хвороби.
Нарешті син відповів на казку. Вона йому сподобалась.
— Ось бачите, син зрозумів казку. Бо ж вона вся побудована на дитячому, недорослому сприйнятті світу.
Після другої частини казки я зрозумів, що не зможу її писати далі — не можу зосередитись, відірватись від галасу й маячні хворих, від подій у психушці. І важко буде писати непесимістичне продовження — яке до того ж буде правити психіатрам за симптом.
За увесь час у 12-му відділенні сталось дві надзвичайні події. Якось уночі повісився хворий у туалеті. Випадково його врятували. Після цього його побили, а в усіх забрали носовички. Санітари й хворі знущались із того хворого, як тільки могли. А той лише виправдовувався тим, що не витримає такого життя.
Іншого разу на другому поверсі, під нами, почали бунт «карантинники». У карантині завжди є ще незломлений бунтарський дух таборів. Коли санітари побили малолітку, за нього заступились злодії. Вони раз-другий вдарили санітарів. За бунт їм дали сірку. Знаючи, що сірка за декілька годин зламає всіх, карантинники загородили вхід до палати ліжками. Поки інші споруджували барикаду, найсильніший вийшов із лавкою в руках і, ніби палицею, відганяв санітарів та наглядачів. Його схопили і по-звірячому побили. Бунтівники побили усі шибки, порізали собі груди й животи (звичайний спосіб протесту кримінальних), виламали радіатори і погрожували кинути їх в тих, що проривалися до палати. Зібралось усе тюремне начальство. Приїхав обласний прокурор.
Почалися переговори. Бунтівники вимагали припинити вживання сірки для покарань, санітарські побої і випустити їх на слово честі безкарно. Слово дати було неважко. Їх всіх потім відправили в тюрму, а звідти розкидали по відділах як буйних божевільних.
Цей бунт одразу відгукнувся і на нас. Всім, хто заголосно обговорював події і навіть просто радів через бунт, призначали курси сірки. Намагалися довести мої зв’язки із бунтівниками — не вдалося (хоча зв’язок як передача їм махорки був).
За день після бунту Еллочка викликала мене і ніяково посміхаючись, сказала:
— Ви переводітесь в другое атдєлєніє.
— У дев’яте?
— Да… Ну, што ви сразу памрачнєлі? Там такое же лєченіе, как і здесь, і меньше праізвол санітарав. Проста Плахатнюк дабівался перевода ка мне, і ви пайдьотє на єво места.