Справді, порядки тут інакші. Свавілля санітарів, побоїв хворих менше, тому що всі підкоряються єдиному терору Ніни Миколаївни Бочковської. Ось кого треба було назвати Ельзою Кох. Тонке, холодне обличчя, розмовляє впевнено, спокійно. Зрідка її освітлює холодна, презирлива посмішка. Дискусій із хворими не розпочинає:
— Лєчіть вас — наше дела. Нам за ета платят. Сера вам паможет. Баліт?.. Но ви же мужчіна, а не баба. Терпеть нада. Ви ведь на фронте ранєнія імєлі, і тєрпєлі. А тут вас лечат.
Лікувати мене призначили Людмилу Олексіївну Любарську. Поклали в палату «під наглядом» з тяжко хворими, агресивними. Я попросив, щоб мене перевели в нормальну. Довго відмовляли, потім перевели. Тихо, спокійно, криків немає. Зате радіо кричить з ранку до десятої вечора.
Але в звичайних палатах були й переваги. У палаті всього чоловік 13–14. Спокійні. Можна знайти з ким поговорити.
Молодий хлопець, син професора філософії, захоплюється науковою фантастикою. Ми з ним зблизились у розмовах про науку, про книжки.
Провели разом два вечори… На третій день його перевели з палати, а мене запитали, навіщо мені потрібен цей пацан, що вбив свого брата?
— А що, мені й розмовляти не можна? Поселіть тоді з політичними.
— Штоб ви загавари саставлялі?
— Які?
— Да уж ізвєсна, какіє.
Хлопчину також попередили, щоб він зі мною не спілкувався, почали давати підвищені дози галоперидолу.
Якось я запитав його, чому за увесь час мені не зустрічалися злодії, вбивці, повії, які б щиро каялися? Він так і не зрозумів, що питання стосувалося і його, його вбивства. Адже не каються ні хворі, ні ті, що одужали, ні здорові. Єдине, про що жаліють, — погано приховав сліди злочину («так дурний же ж був»).
Не каявся жоден злодій, валютник чи шахрай, які мені зустрічались у тюрмі.
У кожного своя філософія:
— Я ж тільки у багачів: полковників, директорів, міністрів — будинки обкрадав.
— Держава краде в людей, а я в неї.
— На валюті ніхто не постраждає. Я провів операцію — і тобі, й мені добре.
— Я — спекулянт. Я справляюся з тим завданням, з яким держава не може справитись, — доставити всім потрібний товар.
Повія:
— Нехай мені на заводі побільше платять, щоб я одягнутись могла краще і наїстись. А то їхні чиновні дочки ходять у закордонному, а я в задрипаному пальті. А чим я від них гірша?..
Один злодій-мораліст пояснював мені, що сексуальна розпуста дуже збільшилась після міжнародного фестивалю, на якому наші шльондри навчилися модних способів сексу, а від них це перейняла молодь з партійної еліти. До того ж, партійна еліта крутить у себе вдома західні порнографічні фільми, до їхніх дітей ходять друзі, і тому порнофільми розходяться поміж молоддю, богемою та у торгашів.
Розповідями про секс заповнені всі дні. Ті повторюють одні й ті самі оповіді, ті багато фантазують, видаючи мрії за минуле.
Приходять послухати санітари. Самі розповідають…
Мене знову переводять до буйних. В палаті «надзорці» від 18 до 21 особи. Бували «надзорки» по 40 чоловік.
Галас не припиняється — крики, пісні, бійки між собою та з санітарами.
Лікарі, пацієнти, лікування…
Ніна Миколаївна Бочковська. Завідує відділом.
Це вона — справжня «Ельза Кох». Куди там Еллочці Людоїдці, просто істеричці та сексуально стурбованій. Та покричить, покричить, призначить покару і піде. Вершиною цинізму Еллочки було те, що вона сіла на голову хворому, що назвав її Ельзою Кох. Сама сміється із цього прізвиська: бояться, мовляв, мене мужики. Дуже хоче, щоб її вважали за інтелігентну людину.
Євдокимову Еллочка якось похвалилась, що купила Еріх-Марію Ремарку. Той і охрестив її «Ремаркою». Еллочка помстилась йому, приписавши галоперидол. Не знаю, чому пропустив подробиці Еллоч-чиних сеансів. Уявляєте собі, який кайф має жінка з комплексом меншовартості, коли під нею десятки, а то й сотня, сексуально голодних мужиків, а вона їх карає, навіть сракою може сісти на голову? З самого початку мене попередили, що Еллочка дає сеанси. Викличе, допитує, а спідниця — з розрізом, ноги розставлені, голова в зека крутиться, зазирає туди, в розріз. А сам меле те, що вона питає. Я їх за жінок не вважав, але, на відміну від Євдокимова, грубо не відкидав «жіночої» примхи. Дивився не вниз, а в лице, й охоче розмовляв про Фройда, західну культуру сексу тощо. Таким чином, вона діставала кайф, і не почувалася зневаженою ні сексуально, ні інтелектуально. На відміну від Євдокимова, навіть з якимось зацікавленим співчуттям ставилася до мене… Й ліків давала небагато.