Через рік вони також втекли від «ідіотизму сільського життя».
Покінчивши зі своєю педагогічною кар’єрою, я переїхав до Києва, бо на цей час одружився.
У Києві я вступив на 4-й курс університету. У Київському університеті математика викладалась на вищому рівні, і тому було цікавіше.
На 4-му курсі викладали діалектичний матеріалізм. Викладач виявився розумний, викладав не з книжок, робив акцент на діалектиці. Захоплення філософією стало серйознішим. На семінарах з філософії вибухали суперечки, в яких брали активну участь троє — четверо студентів. Ми також вивчали політекономію капіталізму. Перші розділи «Капіталу» виявились дуже цікавими, зате потім стало нудно, бо викладач виявився нерозумний, а самостійно вивчати «Капітал» не хотілось. На семінарах з політекономії ми постійно фрондували: ставили викладачеві каверзні запитання, проводячи паралель між капіталізмом і тим соціалізмом, в якому ми всі жили.
Хотілося більше дізнатись про філософію йогів та близькі до неї філософсько-релігійні течії, а також телепатію. Для цього я поїхав на місяць до Москви. Там дістав у знайомих квиток в бібліотеку імені Леніна. Виявилось, що у бібліотеці цій — величезні книжкові багатства і, зокрема, з тих питань, що мене цікавили. Але саме з цих питань книжок майже не видавали. Мені порадили виписувати книжки із спеціального каталогу, з якого ці книги чомусь видавали. Містикою я швидко переситився, стало нудно: фантазія людська доволі обмежена, а оскільки якихось критеріїв істини в містичних писаннях немає, то ці фантазії стають необгрунтовані. З тих часів у мене збереглось зацікавлення лише до художнього боку містичних творів (більшість з них бездарні і в цьому плані, але окремі книги чудові, наприклад, твори Шюре). Психологія йогів пояснювала дещо з психології буденного життя. Дуже важливою видалась думка про те, що психіку треба розвивати, що психікою треба керувати. Одразу ж напрошувався зв’язок з ідеєю марксизму про те, що потрібно створити суспільство, у якому прогрес визначається свідомістю людей, а не механічними законами політекономії.
КИЇВ
Почав було займатись зосереджуванням за раджа-йогою. Але після двох тижнів занять якось на лекції виявилося, що я настільки зосереджувався на одній думці, що втрачав будь-який зв’язок з дійсністю. Я злякався, бо зрозумів, що без досвідченого керівника я можу зіпсувати собі психіку.
Дуже великий вплив справила етика йогів. Вперше я зіткнувся з тонким аналізом ставлення людини до себе, до інших людей, до Бога і т. д. Теза йогів «тіло — храм духа, і тому треба турботливо ставитись до тіла» протилежна традиційному християнському нехтуванню і навіть презирству до тіла. Хоча за характером своїм я ближчий до християнства, проте в цьому плані йогівське ставлення до тіла здавалось і здається мені ближчим до науки.
Перший самвидав, з яким я зіткнувся, був самвидав з йоги, теософії й антропософії, хіромантії. Тільки після закінчення університету трапились перші твори художнього самвидаву — вірші Волошина, Мандельштама, виступ Паустовського на захист Дудінцева.
Через захоплення йогою я познайомився з одним інженером. Зблизило нас також зацікавлення науковою фантастикою.
Мій новий товариш захоплювався абстрактним живописом. Мені він був незрозумілий, але на той час я вже навчився з пошаною ставитись до поглядів та інтересів інших людей. Він намагався пояснити мені сенс абстрактного живопису, але я так нічого й не зрозумів. Зате почалось захоплення Врубелем, Реріхом, Чурльонісом і пізнім Ван-Ґоґом. Я нарешті усвідомив, що спроба пізнати прекрасне за допомогою самої тільки думки приречена на провал (думка приходить після інтуїтивного осягнення).
Чим більше я заглиблювався у літературу про телепатію, тим більше ставало зацікавлення паранормальними явищами. Ми з декількома друзями пішли на кафедру психології і запропонували організувати гурток телепатії. Один з викладачів психології заявив: «Ну що ж, захоплення телепатією краще, ніж деякі інші студентські захоплення». І погодився допомагати нам організовувати експерименти.
Я прочитав доповіді про телепатію у декількох інститутах, щоб привернути до нашого гуртка фахівців різних профілів.
На цей час у радянських пресі з’явились перші статті про телепатію. З них я довідався про те, що в Москві живе співробітник академіка Бехтерева — Б. Б. Кажинський, який разом з Дуровим і Бехтєрєвим проводив експерименти з телепатії у 20–30-х роках. Я написав до Кажинського і приїхав до нього. Кажинський зустрів мене дуже радо, бо бачив у мені одного з юнаків, які продовжать те, що було зроблено в телепатії до війни. За столом сиділо нас четверо — Кажинський, його дружина, молодий медик Е. Наумов і я. Наумов, вибравши момент, запропонував (задля жарту) допомогти йому в псевдотелепатичному експерименті — підштовхувати його у потрібні моменти ногою. Я погодився. Коли ми демонстрували фокус, Кажинський намагався розкрити обман, але нам вдалося його обдурити. Він серйозно повірив у те, що це телепатія. Мені було перед ним дуже соромно, але виходу з неправдивої ситуації, що склалась, я не знайшов.